Розділ 92: “Чай, що заварився вчора, охолонув завтра” 92.1 — Будильник, що подумав за Вирія

Літо видихало м’яким теплом, від якого повітря здавалося трохи медовим. Двір ще дрімав, мов розплавлений підранковий сирник, а перші сонячні промінчики тиснулися у вікна так чемно, ніби вибачалися за те, що турбують.

Усе було б ідеально… якби не 04:30.

Будильник на тумбочці Вирія раптово вибухнув різким “Тррррррррррррррррр!” і підстрибнув так, ніби ним керувала дрібна, але дуже амбітна демонська канцелярія.

Вирій розплющив один глаз, потім другий і з дуже фірмовим буркотінням просичав:

— Ти що, знову вважаєш себе розумнішим за мене?..

Будильник ображено мигнув екранчиком і пропищав механічним, але винуватим голосом:

— “Помилка… помилка… та я старався…”

— Старався? — Лея, ще сонна, повернулася до нього й обійняла за плече. — Любий, це будильник, а не студент на іспиті. Його старання нам не допоможе.

Вона поцілувала Вирія у щоку — м’яко, тепло, так, ніби хотіла заспокоїти і його, і той нещасний будильник.

— Я ставив на сім тридцять… — пробурмотів він. — Сім тридцять! А це… чотири… чорт його бери… тринадцять. Звідки воно взялося?

Будильник тремтів, ніби хотів утекти.

— Ти мені ще дихати почнеш у спину, — додав Вирій уже менш сердито, бо Лея гладила його пальцями по шиї, і життя ставало хоч трохи, але лагіднішим.

У коридорі за дверима сонно поворухнувся Альфа — пес буркнув щось обурене собачою мовою й знову завалився на бік.

На першому поверсі на кухні поруч розкручувався свій невеличкий хаос.

Тесса сіла за стіл, відкрила свій щоденник — і застигла.

На чистій сторінці, якої вона точно не торкалася вчора, красувався запис її ж почерком:

“Не забудь завтра не забути.”

— Що за… ЩО?! — вирвалося в неї.

Ерік підлетів із сусіднього коридору, ще з розпатланим волоссям, однією шкарпеткою і чашкою кави в руках.

— Що сталося? Пожежа? Вибух? Знову Лум підпалив іграшкового робота?

— Гірше, — Тесса розвернула до нього сторінку. — Я це не писала.

Ерік нахилився ближче… і зупинився.

— Це точно твій почерк… але він якийсь…

— Наче п’яний? — припустила вона.

— Наче поспішав із майбутнього, — буркнув він і поставив каву на стіл.

І в той момент, коли чашка торкнулася стільниці, він раптом зблід.

— Секундочку.Чого вона гаряча?

— Ти ж щойно її приніс…

— Та ні! Тессо, ця кава була зварена ВЧОРА! Я точно пам’ятаю! Я залишив її, щоб не виливати, думав, зранку розігрію… а вона… чорт забирай… гаряча!

Він доторкнувся до чашки — і одразу сіпнув руку назад.

— Гарячіша, ніж наші ночі, — прохрипів Ерік.

Тесса пирхнула:

— Не драматизуй, герой кавоварки.

Вона ступила ближче й поцілувала його в щоку.

Тепло. Спокійно.
Ерік обійняв її за талію, трохи сильніше, ніж планував, і нерви трохи відпустили.

Аж до того моменту, коли у двері штовхнувся Лум і влетів у кухню.

— МАМО! — він зайшов, маючи вигляд дитини, яка щойно отримала доступ до забороненої правди Всесвіту. — Я бачив завтра!

— Е-е… що? — Тесса зупинилась. — Синку, ти щось переплутав.

— Ні! Завтра! Там морозиво падало вгору! Отак! — він підскочив, показавши, як «вгору» воно падало.

Ерік і Тесса важко переглянулись.

На сходах між першим і другим поверхом почувся тупіт — Векс і Тео спускалися разом.

— Тео… — Векс говорила тихо, але з тим самим тоном, який люди використовують, коли бачать щось надприродне. — Я… здається… знаю… який серіал ти хочеш дивитися ввечері.

Тео сплюнув пасту у паперовий стаканчик, який тримав із собою, бо поспішав на кухню:

— Я сам не знаю, який серіал хочу дивитися ввечері.

— А я знаю, — Векс поклала руку йому на талію й притягнула ближче. — І точно не документалку про стародавні ложки…
— Векс, це вже моторошно, — Тео подався вперед, легко поцілував її й прошепотів. — Як ти можеш знати те, про що я ще не думав?

Векс провела пальцями по його шиї, усміхнулась:

— Не знаю. Але знаю.

Тео хотів пожартувати у відповідь, але раптом наткнувся рукою на папірець у своїй кишені. Дістав — і побілів.

— Це… чек з магазину…

— Так? І що там?

— З наступного… тижня.

Векс повільно відступила.

— Та ну нафіг…

У цей момент Кая миттєво вискочила з-за спини Тео й перестрибнула останні три сходинки:

— ТААААТОООО! Я бачила тебе сьогодні! Але ти був старіший! І прикольний!

— О господи… — Тео потер обличчя.