90.6 — Зустріч із Кулером

Старий холодильник скрипів на колесах, мов повільний злочинець, що підкрадається крізь ніч. Його корпус блищав від червоного неону, який пульсував, немов серце мафіозі, а дверцята тремтіли, випускаючи холодний подих, що обпік шкіру. Кожен рух Кулера був точний, холодний і трохи драматичний — ніби він виступав на сцені власного фільму-катастрофи.

Голос вирвався з динаміків, глухий, низький, майже шепіт мафіозі:

— Ви не розумієте! Люди споживають нас, не відчуваючи смаку життя!

Лея нахилилася вперед, обережно, ніби могла доторкнутися до його холодного серця:
— Ти кажеш… що ми не відчуваємо? — її голос був тихий, але рішучий. — А ти вирішив… влаштувати революцію морозива?

— Саме так, bella! — відповів Кулер, важко повертаючи дверцята. — Ми піднімемось і розтанемо гідно!

Тео крокнув уперед, забувши про шоколадні плями на сорочці і карамель на носі.
— Ти не бачиш, що це кінець для тебе і для них! — серйозно кинув він. — І для твого «гідного танення» теж!

Маленькі кульки морозива тремтіли, їхні очі — великі й перелякані, ріжки ледве тримали форму. Пісок під ногами став тепліший від сонця, а танення від Кулера набирало обертів.

— Ерік, — шепнула Тесса, стискаючи його руку. — Що ми зробимо?

— Якщо що, кохана, — серйозно промовив Ерік, — я завжди мріяв померти у шоколаді.

Тесса ледь стримала сміх, але погляд був твердий:
— Не дочекаєшся! — усміхнулася вона й увімкнула термозахист на своєму пристрої.
Холод від Кулера зіткнувся з їхнім теплом. Морозиво тануло швидше, але тепло людей і їхня рішучість утворили невидимий бар’єр.

Кулер скреготів, неначе боляче йому від того, що відчувалося і чужі серця, і їхня сміливість:

— Ви не розумієте… вони заслуговують бути вільними! І ви… не зможете мене зупинити!

Альфа, звичайний вівчар, тихо гарчав, притискаючи вуха. Його хвіст тріпотів, очі блищали від напруги, лапи впевнено ступали по піску, обнюхуючи землю, куди ще не торкнулися кристали танучого морозива. Він зупинився, повернув голову, і всі зрозуміли — він готовий стати на захист.

— Ми мусимо діяти разом, — сказала Лея, поклавши руку на плече Вирія. — Разом: Ерік, я, діти… і навіть Альфа.

Тео уже тримав імпровізовану льодову пастку — невеличкий контейнер.
— Якщо зможемо його ізолювати, — шепотів він, — морозиво виживе. І ми врятуємо його… і всіх цих маленьких втікачів.

Кулер викинув холодний бризок у бік дітей, намагаючись залякати їх. Але вітер приніс аромат ванілі й полуниці, і кульки морозива затремтіли не від страху, а від надії.

— Кулер, послухай, — м’яко, але рішуче промовила Тесса. — Вони хочуть свободи. Ти не лиходій, ти загубився. Ми можемо знайти вихід без руйнування.
Морозиво тремтіло, дивлячись на Кулера великими, як у дітей, очима.

— Це останній шанс, — додав Вирій, стискаючи руку Лєї. — Давай закінчимо це без втрат.

Кулер затремтів, неон миготів, немов серце в тривозі. Діти, Лум і Кая, натиснули на свої маленькі ложки — не як зброю, а як символ підтримки.

Мить зависла у повітрі. Карамель, ваніль і адреналін змішалися в запах, від якого морозиво замерло. Ерік з Тессою кинули один одному погляди, повні розуміння: разом вони здатні на все.

Хвиля напруги трохи спала. Морозиво тануло повільніше, немов слухаючи їхні слова. Кулер глибоко вдихнув холодне повітря, розмірковуючи над сенсом власного існування.

— Готуйтесь, — прошепотіла Тесса, нахиляючись до Еріка, — це ще не кінець.

Попереду — нові випробування, нові рішення… і маленьке диво, яке здатне змінити все.