90.5 — Кримінальні ріжки

Сонце плавило асфальт так, що навіть Альфа важко важив лапи, стомлено облизуючи ніс, наче намагаючись відчути запах морозива у всіх його відтінках. Його вуха відхилялися назад, хвіст ледве тріпотів від збудження і трохи від спеки. 

Він понюхав повітря й тихо гаркнув, ніби попереджаючи: «Тут щось серйозне».

Літо дихало морозивом. У буквальному сенсі. Бо десь зовсім поруч пахло ваніллю, карамеллю й легким відтінком паніки.

— Тут щось є, — серйозно мовив Лум, дивлячись у бік заростей бузку. — Щось солодке… але небезпечне.
— Це як ти після цукрової вати, — зітхнула Кая, знімаючи з волосся липку кульку зефіру. — Солодкий, але вибухаєш.

Арі сиділа в колясці, мирно жувала брязкальце й бурмотіла своє грізне «Ба-ба-ба!», що, за словами Вирія, означало “я керую цією операцією”.

Під навісом між старими деревами раптом відкрився простір — маленький, таємничий куточок, де стояли кілька дитячих столиків, а під ними, немов живі, ворушилися кульки морозива. Вони мали очі. Смішні, блискучі, і навіть — о Боже — брівки з шоколадної крихти.

Одна кулька — фісташкова, з пом’ятим ріжком — тремтячим голосом прошепотіла:

— Ми не хочемо бути десертом! Ми хочемо свободи!

Кая з Лумом обмінялися поглядами.
— Вони… говорять? — прошепотів хлопчик.
— І плачуть, — додала дівчинка, — біднесенькі. Але якщо вони живі… то хто їх їсть?
— Можливо, інші люди.
— А може, інше морозиво?

— То це виходить… канібалізм у стаканчику?!

Альфа підскочив і почав обнюхувати слід, тихо гарчачи й ритмічно копаючи лапами. Його хвіст гойднувся, як прапорець, а вуха насторожилися. Він гарчав і пробував попередити всіх: щось наближається.

— Альфа, тихо! — шепнула Тесса, пригинаючись. — Ще сполохаєш їх!
Пес дивився на морозиво з виразом серйозності, наче воїн, готовий захищати слабких.
— Мамо, — обережно прошепотів Лум, — а якщо вони смачні?
— Ми ж не канібали! — обурено підняла палець Кая.
— Але ж ти сама казала, що любиш фісташкове…
— Це було до того, як воно заговорило!

Фісташкова кулька зробила драматичний жест ріжком:

— Ми втекли з морозивного кіоску, щоб не стати чиєюсь радістю на паличці!

З кущів вилізли ще кілька кульок — полунична, карамельна, навіть одна кавова з темним поглядом, як у мафіозі з ретрофільму. Вони ховалися під серветками, тремтіли від спеки й не впевненості у світі.

— Ми влаштували опір холодильнику, — гордо заявила кавова кулька. — Але потім він почав полювати на нас…

— Холодильник? — перепитала Тесса, зиркнувши на Еріка, який саме намагався вмовити Арі не тягнути у рот чужу серветку.

— Не просто холодильник, — прошепотіла полунична кулька. — Він — Кулер!

— Кулер? — здивувався Вирій, який щойно підійшов із Леею, несучи для Арі міні-парасольку від сонця. — Це ж той, що колись охолоджував у Льодовому кварталі!
— Так! — заволала фісташкова кулька. — Він збожеволів! Хоче зібрати всіх нас у “Велику Морозивну Армію” і… і заморозити світ!

— Класика, — зітхнув Тео, який саме витирав лоба. — Спочатку «звільнення», потім — тоталітаризм у морозильній камері.

Векс роздивилась сліди біля навісу. Там, де земля була трохи вм’ята, лишилися круглі відбитки — ніби від коліс. І сліди розталої ванілі.

— Тут він був, — тихо сказала вона. — Зовсім недавно.
— І судячи з усього, він досі поруч, — додала Лея, торкаючись плеча Вирія. — Відчуваєш? Повітря холодніше.
Вирій кивнув. — Це не вітер. Це холодна мстивість.

Альфа раптом застиг, вищирив зуби й тихо загарчав. Його ніс нюхав навколо, і він гарчав, коли температура різко падала. Пес підняв голову, насторожено прислухаючись до скреготу металу на тлі шелесту кущів.

Із тіні, наче з нічного кошмару холодильника, хтось важко виїхав на коліщатках.

Скрегіт.
Хрип двигуна.

Писк — ніби стара пісня, але моторошна.

Тесса примружилась.
— Схоже, у нас справжній лідер морозивної мафії…

І в ту мить з темряви показалися червоні неонові літери:
“KULER — KEEP IT COLD OR DIE SWEETLY.”

Кая шепнула:
— Мам, а це… реклама?
— Ні, доню, — відказала Векс. — Це попередження.

Фігура у плащі з напівзотлілої фольги повільно рушила на світло.
Морозиво завмерло, Альфа гарчав і притиснув вуха, готовий кидатися в бій, а Лум прошепотів:
— Ага… кримінальні ріжки… то воно буквально.

В повітрі запахло карамеллю і небезпекою.
Світ завмер між таненням і битвою, а серця дітей бились від очікування, адреналіну і… трохи від страху.