Розділ 90 — «Морозивна мафія: справа холодного серця»; 90.1 — Пролог: Танення на площі

Центральна площа сьогодні дихала солодким божевіллям.
Повітря гуділо від дитячого сміху, рожевих бульбашок і дзвінкого дзенькоту ложечок об скляні келихи. Запах вафель, карамелі та вершків стояв такий густий, що здавалося — ним можна намастити хліб.

Над сценою повільно обертався пластиковий диск-сонце, а під ним — десятки наметів усіх кольорів, які тільки здатна вигадати людська уява: м’ятно-зелені, рожеві, бузкові. Кожен мав свій девіз — від «Охолонь, поки не спекло» до «Їж швидше, ніж тає».

На банері миготів гасло дня:

«Фестиваль холодних насолод — ласкаво просимо у світ морозива!»

Лея стояла біля свого столика, схожого радше на мінілабораторію: блискучі колби, пробірки з охолодженими парами, сенсорні панелі. Вона виглядала так, ніби щойно з конференції майбутнього.
На бейджі гордо сяяло: «Лея Веріс. Наука — це теж смак».

Вона тримала в руках сенсор температури, що тихенько пищав, наче намагався їй щось сказати.

— Двадцять два за Цельсієм, — пробурмотіла Лея, вдихаючи аромат фісташкового морозива. — Ідеально стабільно.
— Ідеально — поки не хтось не вкраде твоє морозиво, — відповів Вирій, тримаючи Арі на руках.

Маленька Арі, у капелюшку з полуницями, вже вела свою боротьбу за ложечку.
— Ба! — оголосила вона й ткнула ложечку просто Вирію в щоку, розмазавши тоненьку смужку кремового щастя.

— Дослідницький підхід у дії, — сказав він, не відриваючи усмішки. — Вона перевіряє адгезію смаку до шкіри.
— Якщо продовжить, я включу її в проєкт, — засміялася Лея. — “Маленькі дегустатори майбутнього”.
— А головним асистентом буде Альфа, — кивнув Вирій. — Він теж завжди знаходить морозиво раніше за всіх.

Арі весело зареготала, ніби зрозуміла жарт, і заплескала в долоньки. Її капелюшок з полуницями сповз набік, а з куточка губ повільно стікала ванільна крапля.

— Принаймні у неї правильна наукова стратегія, — додав Вирій, — тестувати все на смак.

На іншому кінці площі, серед натовпу, Тесса й Ерік стояли біля прилавку з вивіскою «Морозиво “Вогонь і Спокуса” — смак, що тане в серці!»
Їхній фірмовий аромат уже заповнював повітря — какао з гвоздикою, перцем і ноткою… флірту.

Ерік, як завжди, виглядав так, ніби саме він придумав саме слово “шарм”.
— Подивись, кохана, це ж твій смак — “перцеве шампанське”. Ідеальне поєднання небезпеки й блиску.
— Якщо після цього я почну дихати вогнем — знай, я тебе знайду навіть через снігову бурю, — з примруженою усмішкою відповіла Тесса, приймаючи ріжок.

Вона скуштувала і злегка примружилась.

— Ммм... гаряче, як поцілунок у середині липня. Але я б додала краплю ніжності.
— Ти завжди додаєш її сама, — прошепотів Ерік, нахиляючись до неї ближче, і в його голосі було стільки тепла, що морозиво мало б розтанути від ревнощів.

Їхні ложечки зустрілись у повітрі, легенько дзенькнувши, як келихи з шампанським.
Тесса розсміялась, коли побачила, як від його дихання запітніли окуляри.

— Ну ось, навіть твої лінзи не витримали нашої хімії.
— Нічого, — відповів він, витираючи скельця, — головне, щоб не згорів наш стенд.

І тут поруч, мов грім серед какао, пролунало:

— ПА-РА! — крикнув Лум, показуючи їм свій блокнот. — Тут буде злочин!

Вони з Тессою перезирнулись.

— Сину, може, давай хоч один день без розслідувань?

— Ні, — серйозно відповів Лум. — Бо злочини не відпочивають навіть улітку.

Тим часом Векс і Тео з Каєю вийшли з натовпу, і натовп… зітхнув.
Векс — у легкій сукні кольору карамелі, з розпущеним волоссям, яке сонце зробило золотим. Тео — в лляній сорочці, рукави закочені, усмішка нахабна, як у чоловіка, що знає: його люблять навіть тоді, коли він знову запізнився.

Кая, вся в бризках морозива, радісно бігала між ними.

— Мамо, тату! Я зробила пінгвіна! — вигукнула вона, тримаючи кульку, яка вже перетворювалась на кольорову калюжу.
— Це мистецтво розплавленої форми, — серйозно відповів Тео. — Відчуваєш символізм?
— Відчуваю липкість, — сказала Векс, витираючи доньці пальчики. — І аромат творчості.

Кая пирхнула, хихотнула й примудрилась розмазати рештки морозива татові по плечу.

— Тепер точно пінгвін. Он, навіть дзьоб.
— Це спадковий талант, — гордо заявив Тео.
— Ага, талант створювати безлад, — усміхнулась Векс і ледь торкнулась його щоки, витираючи краплю ванілі. Їхні очі зустрілись — коротко, але тепло, з тим поглядом, у якому більше ніж жарт.

Біля фонтана сидів Лум — серйозний, як професор детективознавства.
Блокнот на колінах, поруч лежала ложечка і пляма невідомого походження. Альфа — його вірний пес, лежав поряд і обережно облизував повітря, де щойно було морозиво.

— Якщо воно тече — це злочин, правда, Альфо?
Альфа гавкнув, глибоко й переконливо.
— Так і запишемо. Свідок №1 підтвердив.

Він зробив паузу, обвів поглядом площу і додав до запису:

«Морозиво тане швидше, ніж має. Можливо, магія. Або саботаж».

І саме тоді почалося.
Спершу одна дівчинка заверещала: