89.22 — Кухонна війна

Хаос вирувало так, ніби сам світ вирішив стати мультиваркою на максимумі потужності — кришка давно зірвана, пар свистить, а індикатор «не торкайся, бо вибухнеш» давно горить червоним.
Іскри літали між проводами, як злі феї, що втратили терпіння.
Клони наближалися з холодною, бездушною синхронністю, а під ногами стелився густий дим — туман, що пахнув паленим металом і трохи… какао.
Він звивався, обвивав їхні щиколотки, ховав уламки скла, крихти плитки й дитячих іграшок, що колись мирно стояли в цьому коридорі.

Дорослі кричали команди, прикривали одне одного, хтось стріляв, хтось гасив полум’я — але серед цього хаосу вже дозрівав новий фронт.
Той, про який дорослі й не здогадувались.
Дитячий.
Небезпечний.
Абсурдно геніальний.

Першим відреагував Лум.
Його серйозність могла б позмагатись із генералом на бойовій нараді, якби не подряпаний ніс і шоколадні плями на руках після недавньої «солодкої арттерапії».
Він зняв каструлю, що лежала на боці, поставив її собі на голову — і клацнув підборіддям, перевіряючи фіксацію.

— Шолом готовий, — пробурмотів він, і дерев’яна ложка з його руки перетворилась на меч. — Ми відволікаємо, поки дорослі думають!

Слова прозвучали настільки впевнено, що навіть Альфа припинив гарчати й підняв голову, насторожено блиснувши очима.

Кая, яка вже встигла обмотати волосся рушником як бандану й сховати за поясом ополоник, підняла свою ложку:
— Альфа — фас!

Собака, який секунду тому гриз ногу клона, відчув, що його час настав.
Його шерсть знову стала дибки, а хвіст змахнув так, що збив якийсь уламок зі столу.
Він гавкнув глухо, але з викликом, і рвонув уперед — прямо на клона, який саме піднімався після вибуху.

Удар був такий потужний, що металева істота відлетіла й влетіла в стіну, залишивши на ній вм’ятину.

— Це моя дитина! — гордо вигукнула Тесса. — Замість крику — план!
Ерік, кашляючи в димі, криво посміхнувся:
— У нього з дитинства пристрасть до хаосу. Я не винен.
— Авжеж, — пирхнула вона, — ти його генетично так запрограмував!

Кая в цей час роззирнулася навколо. Її очі блищали — не страхом, а азартом.
Вона підбігла до перекинутого столу, де лежала кавоварка, каструлі, виделки й щось, що підозріло нагадувало обгорілий тостер.
Вона схопила чайник, пляшку води, вдихнула і серйозно сказала:
— План “СуперЧай”.

Тео, що саме намагався закрити їх від уламків, відвернувся від стрілянини:
— Що за план?!

— Тато, довірся мені! — крикнула вона. — Це сімейна таємниця!

— У нас є сімейна таємниця?! — Тео розгублено озирнувся.

— Уже є! — Кая ледь усміхнулась, і в ту ж мить плеснула окріп просто в обличчя клонові, який уже тягнув руку до Леї.

Роздався звук, схожий на шипіння змії у прасці.
Клон здригнувся, закліпав очима, іскорки вибилися з його суглобів, а потім він глухо гепнувся на підлогу.

Кая стояла, як справжня героїня, відкинувши пасмо волосся з обличчя.
Тео, широко розплющивши очі, прошепотів:
— Це моя дівчинка.

— Розумна, — коротко, але з гордістю кинула Векс, стріляючи через плече.

— Ти про мене сказала “розумна”? — Тео здивовано підняв брову.

— Про неї. Ти — фон.

— Такий гарний фон! — буркнув він, і отримав усмішку, хоч і швидку, від Векс.

Тим часом Лум вилазив на стіл, повзаючи між уламками.
Його очі уважно шукали щось корисне, поки він не намацав банку.
Він відкрив її, принюхався й майже відскочив:
— Фу! Що це?!

— Мій перець, — буркнув Ерік, не відводячи погляду від прицілу. — Не нюхай!

Лум на секунду замислився — і раптом його обличчя освітила ідея.
— Ідеально.

Він почав швидко щось зліплювати: шматок фольги, какао, перець, дріт, який знайшов під ногами.
Тесса, помітивши це, підняла брову:
— Малий, що ти робиш?

— Хімічну зброю, — серйозно відповів він.

— Так і знала. Мій син.

Він кинув кульку в напрямку клонів і закричав:
— Відхід!
Бух!
Спалах — і вся кімната вмить наповнилась густим ароматом какао з пекучим присмаком перцю.
Дим густішав, очі пекли, усі почали кашляти.

— Дитино, що ти туди насипав?! — крикнув Ерік, хапаючись за ніс.

— Мамин какао і твій перець! — гордо відповів Лум, наче оголошував рецепт порятунку світу.

— Найкраща зброя у світі, — задихаючись, видихнув Ерік. — І смачна смерть!

— Хоч хтось із нас стане кулінарною легендою, — додала Тесса. — “Шефи Апокаліпсису”, сезон перший.

І тут Альфа — герой без плаща, але з хвостом — знову кинувся вперед.
На його шиї теліпалася мотузка… і щось металево блиснуло.

Лея, що стискала Арі на руках, побіліла.
— Хто в біса дав собаці гранату?!

— Я не давав! — Ерік відмахнувся, кашляючи.

— Я думав, це брелок! — крикнув Тео, падаючи за стіл.

— Брелок? З написом “тримайся міцніше”? — прошипіла Тесса. — Та ви всі хворі!