89.18 — Код на межі серця

Тремтливе світло моніторів било по обличчях, немов саме повітря пульсувало в ритмі напруги. Екранні відблиски бігали по очах, щоках, руках — ніби система намагалась упізнати кожного з них перед останнім актом. Підлога глухо дзижчала, наче серце гігантської машини билося десь глибоко під ними.
Лея стояла поруч із Вирієм, її пальці тремтіли над клавішею вводу. Вона відчувала, як його плече торкається її — гаряче, мов живий струм, і цей дотик заспокоював більше, ніж будь-які слова. Вона навіть не намагалася приховати, як сильно боїться. Він — навпаки, спокійний, мов скеля, за якою можна сховатися від бурі.

Тесса й Ерік трималися ближче до дітей: Арі сиділа в кутку, хапаючись за плюшевого кролика, її губи ворушились у беззвучній молитві. Кая міцно обіймала Лума, який, хоч і намагався виглядати сміливим, нервово стискав щелепи, щоб не заплакати. Альфа стояв перед ними, шерсть наїжачена, вуха насторожені, і кожен раз, коли спалах блискавки пробігав по дротах, пес гарчав низько, попереджувально.

Тео й Векс стояли обабіч кімнати. Векс тримала зброю в руках, готова вистрілити в будь-що, що посміє блиснути не так, як треба. Тео перевіряв панель із живленням, і виглядав так, ніби готовий ударити нею когось у разі чого.

А біля головної панелі стояв Маркус. Зняв рукавиці, засунув рукави під лікті. Його обличчя було освітлене блідим сяйвом екранів, і на мить він здався не живою людиною, а частиною самої системи — тінню того, хто колись створив це пекло.

Векс насуплено глянула на нього:
— Отже, ми зараз маємо зламати код, який створений... тобою?

Маркус лише зиркнув з-під пасма волосся, іскра іронії блиснула в його очах:
— Так. І рівень іронії — максимум.

Тео зсунув брови, ковзнув пальцем по кабелі, що ледве не іскрився.
— І що буде, якщо ми помилимося?

Маркус знизав плечима, наче це дрібниця:
— Якщо не помилитеся — вибухне все. Якщо помилитеся — тільки ми.

— О, чудово, — простогнав Ерік, — сценарій просто мед. Обожнюю твої оптимістичні прогнози. Наче ранкова кава, тільки з присмаком апокаліпсису.

Тесса скосила на нього очі, схрестивши руки:
— Ти завжди такий дотепний перед смертю, чи це новий coping-mechanism?

— Новий сезон — нова стратегія, — з усмішкою відповів він. — Якщо виживемо, я напишу книгу: «Як жартувати під вибухом».

— Назва класна, але кінець трохи спойлерний, — буркнула вона, не стримавши усмішку.

Монітори почали блимати, на секунду освітлюючи кімнату різними кольорами — зелений, червоний, синій, потім знову темрява. Струм бігав по панелі, як скажений, і запах гару повільно змішався з чимось озоновим, металевим, різким. Іскри сипалися з проводів, і кожна, торкаючись підлоги, шипіла, наче жива.

Діти зойкнули. Лум схопив Каю за руку, Арі знову втиснулась у стіну клітки, намагаючись не дивитися на світло.

— Тримайтеся! — вигукнула Лея, — головне — не рухайтеся!

Але в ту ж мить світло різко моргнуло, і від одного з моніторів пішла тонка блискавка, що з лякаючим тріском вдарила в стіну поруч.

Вирій нахилився до головного блока, щось різко від’єднав, потім — під’єднав вручну.
— Не смій! — крикнула Лея, її голос зірвався. — Це небезпечно!

Він підняв очі на неї.
— Тоді точно спрацює.

Її хотілося крикнути ще, але в очах Вирія було те саме — спокій перед бурею, який не залишає місця паніці. Іскра пробігла по його руці, але він навіть не здригнувся.

Тесса опустилась навпочіпки, ближче до дітей, але не торкнулась клітки — тонке світіння на металі показувало, що вона під струмом. Лум дивився крізь решітку, очі блищали.

— Ти молодець, що не злякався, — сказала вона тихо.

Лум зітхнув, ковтнув повітря, ніби воно важке.
— Я захищав Арі… і Каю. Ми не плакали.

— Я бачу, — прошепотіла Тесса. — І я пишаюсь вами.

Арі підвела на неї очі — великі, вологі, і прошепотіла:

— А ти не боїшся, Тессо?

Тесса на мить замовкла. Потім усміхнулась — м’яко, але крізь страх.
— Боюсь. Але якщо я перестану, хтось же має. От і вибрали мене.

Ерік, що стояв поруч, кивнув і поклав руку їй на плече.
— Гей, якщо виберемось живими, я офіційно дозволю тобі розплакатись. Але лише тоді, коли я не бачитиму.

— Домовились, — вона усміхнулась, хоча голос її затремтів. — Але якщо ти перший розплачешся — я це зніму.

— О, так не чесно, — фальшиво обурився він. — Я хотів виглядати героєм, а не мемом.

Маркус тим часом працював, як машина. Його пальці літали по панелі, очі бігали між рядками коду.
— Ще трохи… — пробурмотів.

Раптово щось засичало. Повітря задрижало. Коротке замикання вибухнуло іскрами, і він стиснув зуби, схопивши два контакти просто руками. Його тіло сіпнулося, очі блиснули болем, але він не відпустив.

— Ще трохи… і система перегорить... — прохрипів він.

Векс рвонулась до нього:
— Відпусти! Ти себе вб’єш!

— Пізно переживати, — хрипко засміявся він. — Я вже був мертвим для вас усіх.