89.12 — Кімната пінної пасти

Двері розсунулися з важким шипінням, ніби старий механізм робив це неохоче — як людина, яку розбудили серед ночі без кави.
Металеві стулки задрижали, і з глибини прорізу вдарив хвилястий запах — дивне поєднання ванілі, металу й чогось різко хімічного, мовби морозиво на ядерному заводі.

Світло від ліхтарів прорізало простір і втупилось у щось, що на перший погляд скидалося на хмару, яка вирішила жити під землею.
Піна. Біла, блискуча, липка, така щільна, що здавалось, її можна намазати на тост.

Труби на стелі текли, наче потекли нерви старої системи. Краплі падали, “плюх” за “плюхом”, і підлога вже починала виглядати, як біла пустеля.

— Що це за… — почав Ерік і завмер. Його пальці вже потяглися вперед.

Тесса ледве стримала крик:
— Навіть не думай!

— Та я тільки…
— Ні!
— Ну гаразд, — буркнув він, але все одно доторкнувся.

Піна здригнулась під його пальцем, ніби відповіла дотиком.
Ерік розтер її між пальцями, підніс до носа й зробив такий вигляд, ніби зараз збирається зробити офіційну рецензію.
— Схоже на піну для гоління, — сказав він з глибокою повагою до наукового процесу.

Тесса закотила очі.
— Або на кулінарний саботаж.

Вона нахилилась ближче, вивчаючи блискучу масу.
— Якщо це паста — вона небезпечна. У таких місцях навіть зубна паста може з’їсти тобі обличчя.

Ерік стенув плечима.
— Оптимістично, як завжди.
Він витер палець об стіну, залишаючи на ній білу смугу, схожу на автограф.

Альфа, як завжди, не чекав запрошення.
Він ступив уперед, понюхав піну. Його морда зморщилась, він потягнув повітря і… чхнув.

— Альфа! — крикнула Тесса.

Зі стелі сипнуло ще більше білої речовини.
“Плюх. Плюх. Плююююх.”
За кілька секунд уся підлога була схожа на величезну каструлю з киплячим молоком.

— Прекрасно, — сказала Векс, витираючи бризки з обличчя. — Він нас зрадив.
Альфа глянув на неї так, що навіть людина без перекладача зрозуміла б: “Я просто дихаю, жінко.”

Тео засміявся, поплескав пса по спині:
— Не переймайся, друже. У кожного бувають слизькі моменти.

— У тебе — частіше, ніж у інших, — буркнула Векс, але в її голосі бриніло тепло.

Піна тим часом уже росла.
Вона піднімалась хвилями, мов море в шаленому припливі, блищала в світлі ліхтарів.
Повітря стало густим, солодкуватим, майже липким на дотик.

— Схоже, нас хтось запрошує на пінну вечірку, — кинув Ерік.
— Без музики й із ризиком смерті, — відгукнулась Тесса. — Класика нашого життя.

Лея й Вирій стояли в центрі. Піна вже доходила їм до пояса.
Вона обплітала ноги, наче мала власну волю, шепочучи щось, коли вони намагалися рушити.

— Це як спа, тільки смертельно небезпечне, — зіронізувала Лея, вдихаючи аромат, який дивом був приємний.

Вирій притиснув її ближче, підтримуючи за талію:
— Звучить як наш шлюб.

Вона розсміялась — коротко, нервово, але щиро.
— Ти навіть у смерті романтик.

— Це не смерть, — спокійно відповів він. — Це черговий понеділок.

— Тоді надіюсь, у вівторок ми оживемо, — буркнула вона, коли піна дісталася їй до грудей.

Маркус, не втрачаючи ані миті, уже стояв біля технічного люка.
— Якщо це система обігріву — зараз буде холодно, — промовив він, відкриваючи панель.
Іскри пробігли по металу, ніби система відповідала йому лайкою.

Тео підійшов, тримаючи ліхтарик.
— Ти впевнений, що це не активує самознищення?

Маркус, не відриваючись від дротів, відповів спокійно:
— Відповім після вибуху.

— Супер, — зітхнув Тео. — Люблю людей із чітким планом.

— Якщо хтось виживе, — додала Векс, схрестивши руки, — я з вас двох зроблю одного нормального чоловіка.

Тео глянув на неї крізь шар піни на війках:
— Це погроза чи обіцянка?
— Залежить від твоєї поведінки.

Піна вже піднялася до шиї.
Лея вхопилася за Вирія:
— Якщо я помру — скажи дітям, що я була хоробра.

— Скажу, — кивнув він. — Але не кажи цього зараз, бо мені незручно вмирати в піні.

Тесса спробувала відгрібати руками.
— Якщо це розумна речовина — вона, мабуть, зараз нас слухає.
— Сподіваюсь, вона почує слово “стоп”, — відказав Ерік, який тримав термос над головою, як прапор миру.

Маркус рвучко смикнув важіль у панелі.
Нічого.
Грюкнув кулаком.
— Працюй, мерзота!

Збоку загорівся червоний індикатор.
— О ні, — видихнула Векс. — Що ти зробив?!
— Я?! Це не я! Це вона! — Маркус кивнув на панель. — Система з характером!

Піна здригнулась і… плюнула.
Прямо в Тео.
— Вона плюється! — заволав він. — Це паста-хижак!
Тесса прикрила рот рукою, щоб не розсміятись.
— Чудово. Ми в пасті, яка плюється. Наступним буде крем, що вбиває.

І тоді Ерік, який нарешті відкопав другий технічний блок, знайшов старий важіль.
— Готові? — гукнув він.
— Ні! — закричали всі хором.
— Ну, вже пізно, — і він натиснув.