88.9 — Подарунок від Арі

Ранок у будинку розпочався тихо, але не без маленьких ознак минулого дня: крихти печива все ще залишалися на підлозі, а легкий аромат гарячого шоколаду та кориці повільно піднімався з кухні. Сонце тільки-но почало пробиватися крізь штори, і кімната наповнилася м’яким золотавим світлом, граючи на стінах, меблях та розсипаних іграшках.

Тео, що ще намагався прокинутися після бурхливого святкового ранку, першим помітив маленький конвертик, що лежав біля колиски Арі. Він нахилився, підняв його й похитав головою з усмішкою, ще трохи розгублений, але водночас зачарований.

— Хм… схоже, ми отримали ранковий сюрприз, — тихо сказав він, тримаючи конверт між пальцями.

Векс одразу підбігла, почувши його голос, очі блищали від передчуття:

— Що там? Ще одна пригода від Миколая? — усміхнулася вона, нахиляючись, щоб заглянути у конверт, її пальці нетерпляче торкнулися паперу.

Тео обережно відкрив конверт, і на світ з’явився маленький відбиток ручки Арі. Поруч — акуратний підпис, зроблений Леєю:

“Дякую, що ви моя родина.”

Мить затихла. Тиша повисла на хвилину, і кожен присутній відчув легке зворушення, немов повітря навколо стало теплішим.

— О, Боже… — прошепотіла Лея, ніжно притискаючи Арі до себе. — Це так мило… малеча вже дякує… навіть без слів.

Арі сіпнула ручкою, немов намагаючись сама передати тепло, а її маленькі оченята блищали захоплено й цікаво, ніби вона вже розуміла, що ця дрібничка — подарунок не лише для всіх дорослих, а й символ любові.

— Це… — промовив Вирій, нахиляючись ближче, щоб подивитися на конверт, — мабуть, перший подарунок, що ми отримали від неї. І він сповнений любові… навіть без слів.

Ерік і Тео обмінялися поглядами. Їхні обличчя були освітлені усмішками, і навіть попри сліди борошна у волоссі та хаос попереднього ранку, вони обоє відчули, що свято вдалося.

— Хто б міг подумати, — промовив Ерік, — що маленька ручка може сказати більше, ніж будь-які слова?

— Навіть кумедні витівки, собаки, борошно в волоссі… — підхопив Тео, сміючись, — усе це робить свято ідеальним. Навіть якщо не все йшло за планом.

Вирій нахилився до Арі, обережно погладив її по голівці і тихо сказав:

— Це, мабуть, перший Миколай, де все пішло шкереберть… і саме тому він ідеально вийшов.

Лея усміхнулася, підносячи Арі до грудей Вирія, а маленьке дитя тихо вертілося, неначе відповідаючи: «Так, я теж так думаю». Альфа, що лежав поруч, повільно поворухнув хвостом, ніби схвалюючи цю мить.

— Точно! — прокоментувала Тесса, підсміхуючись Еріку, — навіть наш маленький хаос — частина магії цього ранку.

— Абсолютно, — погодився Ерік, м’яко притискаючи її до себе. — І це лише початок… — він кивнув на Арі, що мирно спостерігала за всім.

Кая, що прокинулася трохи раніше, тихо потягнулася й подивилася на конверт, ніби намагаючись зрозуміти, що це теж її маленький подарунок. Векс нахилилася, ніжно погладила її по голівці й сказала:

— Хочеш, щоб ми відкрили його разом, коли станеш трішки більшою?

Кая весело всміхнулася й тихо сіпнула ручкою, а Тео м’яко поцілував її лобик:

— Тоді у нас буде ще одна маленька традиція.

Усі відчули цей момент, коли простий конвертик, маленький відбиток ручки й слова Леї створили хвилю родинного тепла. І хоча ще залишалися сліди святкового хаосу — коробки, пряникові крихти, шерсть Альфи, що стирчала на килимі — це вже не мало значення. Усі знали: вони разом, і це головне.

— Дивись, — прошепотіла Лея, показуючи на перші сніжинки, що тихо падали за вікном, — навіть природа вітає нас з новим днем.

— Так, — підхопив Вирій, обіймаючи їх обох. — І сьогодні нас чекає ще один день чудес… бо що може бути кращим за сімейний хаос, борошно в волоссі і маленькі несподівані подарунки?

Арі тихо сіпнула ручкою ще раз, ніби погоджуючись, а Альфа розслаблено поворушив вухами, задоволено влаштувавшись біля колиски.

Всі разом посміхнулися, відчуваючи, що магія свята ще триває, а попереду — нові маленькі чудеса та незграбні пригоди, які чекатимуть їх під зоряним небом.

— Готові до нового дня пригод? — тихо запитала Лея, притискаючи Арі до себе.

— Абсолютно, — відповів Вирій, ніжно обіймаючи їх обох. — І цього разу ми будемо готові до всього — борошна, собак і навіть незграбних Миколаїв.

І поки вони усміхалися, у кімнаті панувала тиша перед наступним великим моментом… перед вечором, який обіцяє зоряне небо, спокій і нову хвилю сімейного тепла.