88.8 — Вечір колискових і історій

Після святкового гармидеру у будинку нарешті запанувала тиша. Світло вечірніх ламп ледь торкалося ялинки, відкидаючи на підлогу теплі плями світла. Крихти печива й маленькі сліди веселих пригод ще залишалися, нагадуючи про хаос ранку, який тепер перетворився на спокійний вечір.

Лея ніжно тримала Арі на руках, притискаючи її до себе, і відкрила невелику книжку: історію про “Миколая Незграбія, який навчився не падати у каміни”. Її голос був тихий і теплий, слова легко лягали на нічну тишу, створюючи затишний клубок казкових образів.

— Уяви собі, Арі, — почала Лея, м’яко погладжуючи дівчинку по голівці, — Миколай так старався принести подарунки, що постійно падав у каміни. Спершу він навіть трохи злякався… але потім зрозумів: якщо йти обережно, можна дістатися будь-якої оселі без пригод. І тоді всі діти отримали свої подарунки!

Арі сіпала ручками, широко розплющила очі, тихо гикнула і трішки притиснулася до Леї. Її маленькі пальчики сіпалися від захоплення, а легкі кивки голови ніби показували: вона уважно слухає і сприймає кожне слово.

— Так, бачу, тобі подобається! — пошепки сказала Лея, підсовуючи книжку ближче до Арі. — Може, ти навіть навчишся не падати, як наш Миколай… — вона злегка сміялася, коли дитя підморгнуло і притиснулося до її плеча.

Тесса обережно колихала Лума на руках, притискаючи його плечі до грудей, а Ерік тримав її за спину, злегка підштовхуючи, щоб дитина ще міцніше заснула.

— Він виглядає, як маленький ангел після всіх ранкових витівок… — тихо зауважив Ерік. — Але, чесно, трохи нагадує нашого Миколая Незграбія.

— Та точно! — підхопила Тесса, обережно усміхаючись, — Лише без бороди і шуби.

Векс і Тео тихо вкладали Каю в ліжечко. Кая вертіла головою, спочатку намагаючись дотягнутися до рук батьків, але поступово розслаблялася, зникаючи в м’якому ковдрі. Тео обережно накрив її ковдрою, підсовуючи подушку, і тихо прошепотів:

— Спокійної ночі, маленька витівнице… Ти вже справжня помічниця Миколая.

Вирій стояв неподалік, тихо спостерігаючи за всім цим. Його погляд м’яко ковзав від Арі, яка широко розплющила очі, до Лума, що мирно дрімав на руках Тесси, і до Каю, що поволі засинала у теплому обіймі Векс та Тео.

— Це… — прошепотів Вирій, ніби до себе, — це справжня сім’я. Тут і хаос, і ніжність, і трохи магії.

Альфа, нарешті втомлений після ранкових витівок, тихо ліг на килим біля ніг Лея та Арі. Його хвіст ледь ворушився, а очі уважно стежили за маленькою господаркою, ніби охороняючи її сон. Кожен легкий рух собаки, який раніше здавався енергійним хаосом, тепер був спокоєм і гармонією.

М’яка світлість лампи падала на всіх, створюючи затишну атмосферу. Навколо стояли залишки святкових прикрас, дрібні сліди борошна, пряникові крихти, але головне — ця година була сповнена любов’ю, турботою та ніжністю. Кожен звук — тихе дихання дітей, ледь чутний хроп Альфи, тихі посмішки дорослих — переплітався у мелодію справжнього родинного спокою.

— Завтра нас чекатиме новий день пригод, — тихо сказала Лея, ще раз погладивши Арі по голівці. — Але зараз… зараз ми просто тут, разом.

І хоч маленькі серця спокійно билися, у кожного була відчутна радість: хаос ранку вже перетворився на теплу нічну казку, а історія про Миколая Незграбія навчила всіх — навіть якщо падаєш, можна піднятися і зробити цей світ трішки веселішим.

— І пам’ятайте, — тихо додала Лея, закриваючи книжку, — що інколи навіть незграбність може стати чарівною… якщо ти поруч із тими, кого любиш.

Незримою хвилею спокою й ніжності пройшла кімнатою, огортаючи всіх теплом і лагідною тишею, готуючи їх до наступного ранку та нових пригод.