88.7 — Дитячі пригоди і подарунковий хаос

Після ситного обіду та ранкового хаосу, Лум і Кая ніяк не могли заспокоїтися. Їхні очі блищали азартом, а серця калатали швидко: хтось серед них таки переховувався, і цей таємничий гість називався “справжнім Миколаєм Незграбієм”.

— Лум, він точно тут, — прошепотіла Кая, нахиляючись до каміна. — Чуєш, він міг заховатися де завгодно!

— Камін перевірено, — відповів Лум, обережно заглядаючи всередину. — Але це занадто очевидно… Можливо, він у шафі?

Вони обережно відкривали дверцята шаф, один за одним, намагаючись не зачепити нічого крихкого. З шаф вилітали старі тарілки, коробки та обгортки від печива, а Лум, намагаючись витягнути маленьку коробку з печивом, ледве не розплескав чай із гарячим шоколадом.

— А якщо він у холодильнику? — сміялася Кая, підморгуючи. — Бо хтось же мав би перекусити серед тортів.

— Точно! — Лум миттєво підскочив до холодильника, обережно відсунув дверцята і заглянув усередину. — Ні, тут лише торт, морозиво і Аріний пакет з пюре… Миколая немає!

— Ну, тоді обшукуємо ялинку! — запропонувала Кая, стрибаючи на низьку табуретку, щоб краще оглянути гілки.

Саме під ялинкою Альфа, спритний і уважний, рирався в гілках, ховаючись за пряниковими іграшками та кульками. Його носик шурхотів серед крихт, вловлюючи кожен запах і рух. І раптом лапою він зачепив щось тверде — маленька коробка, обережно захована від людських очей.

— Що ти там знайшов, детективе? — реготала Кая, підбігаючи до собаки.

Альфа гордо виставив знахідку на підлогу, стовбурюючи хвіст і дивлячись на Лум і Каю так, наче говорив: «Справжній Миколай не пройде повз мене!»

Лум відкрив коробку, і всім відкрилася скринька з акуратно підписаними маленькими дерев’яними “різками”.

— Ооо, — вигукнув Лум, сміючись. — Це для тих, хто не слухався!

Очі усіх одразу звернулися до Тео, який ще зранку бурчав і погрожував, що ніхто не сміє «зіпсувати йому ранок». Тео розводив руками, намагаючись виправдатися:

— Я… я лише трохи бурчав! Це ж не моя вина!

— З любов’ю! — підморгнула Лея, передаючи йому одну з різок. — Виглядає, що хтось піклується про твоє виховання… у кумедній формі.

— Ну гаразд, — пробурмотів Тео, але його брови піднялися, а на обличчі з’явилася усмішка. — Мабуть, варто прийняти це як жарт… з любов’ю, так?

— Абсолютно! — вигукнула Кая, притискаючи Лума до себе. Вони обидва реготали, коли Альфа намагався сховати одну “різку” під ялинку, немов це був його особистий трофей.

Лум нахилився, намагаючись витягнути її, але Альфа виявився хитрішим: він ковзнув між гілок і опинився прямо перед Вирієм.

— Альфа, віддай! — сміявся Лум.
— Хай буде його маленька перемога, — спокійно відповів Вирій, погладжуючи собаку по голові. — Врешті-решт, він теж святковий учасник гри.

Всі сміялися, спостерігаючи, як Альфа нарешті втомлено ліг на підлогу. Коробка з “різками” залишалася на видному місці, нагадуючи, що навіть у хаосі можна знайти місце для гумору, турботи і маленьких «наказів від Миколая».

У цей момент Лея ніжно тримала Арі на руках, Вирій підсовував їй пляшечку, а Альфа лежав поруч, уважно спостерігаючи. Крихітка широко відкривала очі, спостерігаючи за усім, що відбувається навколо, а її маленькі пальчики час від часу смикали ковдру чи виставляли лапки до Альфи.

— Гадаю, це був повноцінний детективний ранок, — прошепотіла Лея, усміхаючись, дивлячись на дітей та собаку. — Миколай Незграбій справжній, просто дуже хитрий.

— І всі заслужили свої сюрпризи, — додав Вирій, ніжно гладячи Арі по голівці. — Навіть ти, Тео.

Сміх, пустощі і дрібні пригоди створили відчуття, що день святкування триває безкінечно. Усі знали: незабаром на них чекатиме нова пригода, а поки що — час підготуватися до вечора колискових і тихих історій, коли навіть Альфа, здається, розумів: пора заспокоїтися і дозволити маленькій сім’ї відчути спокій і затишок.