88.4 — Таємна операція “Подарунки”

Ніч опустилася на будинок, і темрява огорнула все навколо, але всередині панував тихий хаос, наповнений хвилюванням та приємним трепетом таємниці. Всі, хто вже спав — Арі в колисці піддавалась магії нічного спокою, а решта команди пересувалася, мов привиди, обережно ховаючи подарунки та намагаючись не видавати жодного шуму.

Лея, обережно ступаючи килимом, тримала в руках м’яку теплу ковдру.

— Тсс… тихо, тихо, — шепотіла вона, прокрадаючись коридором. — Арі спить, не наступи на нічну пастку… тобто на килим.

Вирій, що слідував за нею, трохи нахилившись, підклав під подушку Арі книжку “100 способів заснути швидше”, відчуваючи, як її серце б’ється від маленької таємниці.

— Ти серйозно? — пошепки запитала Лея, помічаючи хитру усмішку Вирія.
— Абсолютно, — відповів він. — Нічого особистого, просто практичний натяк: ночі будуть короткі.

Лея посміхнулася й обережно поклала біля нього теплу ковдру з написом “Супер-Тато”. Вона погладила її, відчуваючи м’якість тканини під пальцями, а потім пошепки сказала:

— Ти це заслужив, герой моїх безсонних ночей.

Тим часом Тесса й Ерік вже повільно підкрадалися до кухонного столу, де чекали кришталеві чашки та ароматні свічки. Світло від нічника м’яко висвітлювало їхні обличчя, надаючи кожному руху особливої таємничої важливості.

— Ерік, пам’ятай, — посміхнулася Тесса, обережно ставлячи кришталеву чашку з написом “Терпи, татко”, — сьогодні ти навчаєшся терпіти.
— А я тобі — “Спокій (умовно)”! — відповів Ерік, підкладаючи ароматну свічку, що пахла ваніллю та сандалом. — Думаю, тобі знадобиться.

Векс, що тихо кралася повз ялинку, обережно підклала під ноги Тео новий набір інструментів.

— Тільки не чіпай їх сьогодні, — пошепки сказала вона, відчуваючи, як серце б’ється від маленької таємниці.
— І тобі декоративну зірку, — тихо відповів Тео, залишаючи її поруч із фоторамкою. На ній золотими буквами було написано “Мамо року”, і світло лампи грало на блискучих краях, надаючи подарунку особливого магічного сяйва.

Лум і Кая перетворили кімнату на справжнє поле художньої битви. Вони тихо сміялися, розкладаючи малюнки, де кожен зображений у веселих, трохи спотворених версіях.

— Подивіться! — шепотіла Кая, тримаючи черговий шедевр. — 

Альфа теж старався!

Альфа, який тихо спав у кутку, прокинувся від шурхоту паперу й миттєво схопив один із малюнків у зуби. Він мчав навколо кімнати, залишаючи мокрі лапи на килимі й розбурхуючи хаос, а Лея й Кая спостерігали, як їхній маленький пухнастий руйнівник додає власні “штрихи” до їхньої творчості.

— Ой, він його точно “підписав” по-своєму! — засміялася Лея, намагаючись підхопити Альфу, але той уже мчав за черговим подарунком, стрибаючи й струшуючи папір.

— Лум, ти впевнений, що нічого не вибухне? — пошепки запитав Ерік, тримаючи свічку на відстані від мотузок і паперу, що лежали поруч.
— Абсолютно, — відповів Лум, хитро посміхаючись. — Нічого, крім радості, сюрпризів і… можливо трохи хаосу.

Кая підхопила невелику коробочку і обережно прокралась до Лея, залишаючи подарунок під ялинкою. Лум тим часом розкидав малюнки по кожному кутку кімнати, сміючись, коли Альфа бігав навколо й додавав свої “штрихи лапами”.

— Гаразд, — пошепки сказала Лея, відступаючи назад і насолоджуючись моментом. — Всі подарунки на своїх місцях. Тепер лишається чекати реакцій…

— Чекати — це не наш стиль, — підсміювалася Кая, тихо підморгнувши Луму. — Ми вже створили свій маленький квест.

— І головне, — додав Лум, — ніхто навіть не знає, хто кому поклав різку!

Мелодія нічної тиші змішалася із запахами кориці, сосни та пряників. Кожен подарунок перетворився на маленьку частину таємної гри, де сміх, несподіванки і ніжні моменти були основними правилами.

Лея ледве стримувала посмішку, спостерігаючи, як кожен обережно кладе свої подарунки. Альфа тихо бродив у темряві, готовий перетворити будь-який крок на несподівану пригоду — стрибав на ковдри, намагався підчепити папір із зубами, іноді майже перечеплюючись через подарунки, і сміх його людей, що спостерігали за цим, був частиною таємної ночі.

— Ну що, — пошепки сказала Лея Вирію, коли останній подарунок знайшов своє місце. — Готові до ранкового хаосу?

Вирій нахилився до неї, посміхаючись:

— Головне — що разом.

Вони обоє знали, що з настанням світанку всі їхні нічні хитрощі перетворяться на справжнє випробування: сміх, сюрпризи та святковий безлад, у який Альфа неодмінно додасть своїх відбитків лап.

Світло місяця тихо просочувалося крізь вікна, відкидаючи тінь на подарунки й малюнки, підкреслюючи, що ця ніч залишиться в їхній пам’яті як справжня магія хаосу і ніжності…