88.2 — Легенда про Миколая Незграбія

Полум’я у каміні тріснуло так гучно, ніби підтримувало інтригу. Вогонь відблискував на стінах, створюючи живі тіні, що нагадували мініатюрних ельфів, які танцюють навколо полін.
За вікном сипався сніг — тихо, розмірено, немов небо вирішило вкрити все пухкою периною, щоб ніхто не турбувався ні про справи, ні про слідчі звіти, ні навіть про загублені шкарпетки. Повітря пахло ваніллю, гвоздикою і свіжоспеченим печивом — Альфа щойно “випадково” відкрив банку з ароматизованим борошном і влаштував у кухні снігову бурю.

Лея зручно вмостилася на дивані, притулившись до плеча Вирія. Її пальці, теплі й трохи липкі від маршмелоу, тримали стару книгу, сторінки якої пахли пилом і дивом. На обкладинці золотими літерами сяяло:

“Святий Миколай Незграбій, покровитель загублених шкарпеток і людей, що не пам’ятають, куди поклали ключі.”

— Ну що, — лукаво усміхнулась Лея, піднімаючи брову, — готові до освітнього моменту для юних детективів?

— Якщо під “освітнім” ти маєш на увазі “психологічну травму з капустою”, — протягнув Ерік, сьорбаючи какао так голосно, що Векс гмикнула. — То я в першому ряду.

— Тоді вмикай свої мізки, філософе без шкарпеток, — кинула Тесса. — У цій історії буде мораль.

— У цих історіях завжди є мораль, — озвався Тео з кутка, де він загортав ковдрою Каю, — тільки ніхто її не розуміє.
Лея урочисто відкрила книгу, і вогонь у каміні ніби нахилився послухати.

“І вийшов Святий Миколай Незграбій у путь далеку — нести дітям добро, радість і... випадково капусту. Бо переплутав мішки. У перший дім він підкинув не цукерки, а три різки і старий тапок. У другий — п’ять кілограмів квашеної капусти. І лише у третій влучив в яблучко — залишив дитині нову щітку для унітазу, бо стара вже не співала колискових.”

Кілька секунд — тиша.
А потім: вибух сміху.

— Ну, — видихнув Тео, тримаючись за живіт, — цей святий точно мій герой.

— А я казав, що в мене минулого року була не різка, а благословення, — вигукнув Ерік з гордістю, схожою на ту, з якою люди захищають дивні татуювання. — Просто не всі здатні зрозуміти символізм “виховного покарання”!

— Символізм у вигляді травми самолюбства, — підколола Тесса, сміючись. — Ти ж тоді дві години писав листа апеляції Миколаю!

— Бо я відстоював свої права! — обурено вигукнув Ерік, аж маршмелоу підстрибнули в його чашці. — Я лише сказав, що не співатиму колискову публічно — і все, різка!

— Ти тоді заспівав “Highway to Hell”, — спокійно вставив Вирій. — І ще під гітару.
— У мене був натхненний момент! — виправдався Ерік.

— Ага, натхненний дияволом, — прошепотіла Тесса й підморгнула Лєї. Та ледь стримала сміх.

Лея знову схилилася над сторінками.

“Миколай Незграбій мав помічника — ельфа Спотикайла, який падав щоразу, коли чув слово ‘подарунок’. Через це всі листи дітей падали в піч і підгорали. Тож деякі прохання виглядали дивно. Замість ‘нових черевиків’ одна дівчинка отримала ‘нових крокодилів’, а замість ‘ляльки’ — ‘ложки’. Незграбій лише знизував плечима й казав: ‘Свято не в подарунках, а в сюрпризах!’”

— Я хочу крокодила! — вигукнула Кая, плескаючи в долоні.

— А я ложку! — додав Лум, аж підскочив на місці.
— Ти й так половину ложок у будинку вже загубив, — зітхнув Ерік.

— То, може, я їх отримував у подарунок і просто ще не розгорнув, — серйозно відповів хлопчик.

— От бачите, діти вже засвоїли філософію Незграбія, — підсумувала Тесса.

Векс у цей момент встала, обвела всіх поглядом і сказала урочисто:
— А що, як ми це зіграємо?

— Що саме? — насторожився Тео, бо знав: коли Векс каже “зіграємо”, без драми не обійдеться.

— Легенду, — серйозно відповіла вона. — Театр святкової катастрофи.

— Я за! — вигукнула Кая. — Я хочу бути капустою!

— Кайо, капуста не рухається, — сказав Ерік.
— А я буду чарівна! — не здавалась дівчинка.

Тесса підняла руку, мов режисер на кастингу:
— Добре! Кая — капуста! Лум — асистент капусти. Вирій — розумний оповідач. Лея — дух моралі. Ерік — розчарована дитина. Векс — ельф Спотикайло. І, звісно, я — сам Миколай Незграбій.

— Без варіантів, — кивнула Лея. — Тільки ти здатна одночасно втратити сценарій, совість і бороду.

— Комплімент прийнято! — Тесса зробила реверанс і натягла на голову подушку з блискітками. — Божественна борода зі світлом готова!

Ерік, Тео й Вирій обмінялися поглядами.
— Ми приречені, — прошепотів Тео.
— Так. Але, здається, весело помремо, — відповів Ерік.

Через п’ять хвилин кімната нагадувала міні-театр після вибуху творчості.
Пледи стали завісами, подушки — реквізитом, а ложки — “жезлами”.
— Отже! — вигукнула Тесса, урочисто здіймаючи ложку до стелі. — У холодильнику завжди північ!

— Це що, репліка чи попередження? — підняв брову Ерік.

— І те, і інше! — відповіла Тесса й розвернулась до Вирія. — Ти, благородний оповідач, веди сцену далі!

Вирій глибоко вдихнув, серйозно, як на допиті.
— І тоді Святий Миколай Незграбій увійшов до дому благородного Ерікуса і сказав: “Прийми дар мій — капусту вічної свіжості!”