87.13 — Перегони до пологового

Машина стояла на подвір’ї, готова до стрімкого старту. Гарбузи, які ще хвилину тому прикрашали ганок, опинилися в багажнику, хиталися від ривків і стукотів дверей. Свічки, забуті на столі в поспіху, падали, і маленьке полум’я танцювало, відкидаючи тіні по стінах, мов спостерігачі хаосу.

— Ерік! Торбу! — крикнула Тесса, рухаючись між друзями, які метушилися, наче бджоли у вулику. — Швидко, кожна секунда важлива!

— Тео! Ключі! — додала вона, кидаючи погляд на друга, який вже декілька секунд рився по кишенях. Нарешті він урочисто витягнув зв’язок і показав їх усім, наче трофей.

— Ось! Машина чекає! — вигукнув Тео, майже спіткнувшись об килим, але зберіг рівновагу, ключі висіли у повітрі як прапор перемоги.

Лея стискала живіт, намагаючись дихати рівно, але хвилі болю накочувалися на неї одна за одною. Вирій підтримував її, тримаючи за руки і направляючи кроки. Його погляд був сповнений рішучості, а руки міцно обвивали її, немов оберіг.

— Дихай, Лея! — крикнула Тесса, перебігаючи поруч, її очі блищали від напруження. — Дихай і рухайся!

Лум, зайнятий організаційними дрібницями, тримав термос із теплим какао, стежив, щоб він не перекинувся, і передавав його Тессі, коли та кидала черговий командний наказ.

— Термос надійний, — пожартував він, стримуючи усмішку, — навіть у Геловінському хаосі ніхто його не похитне!

Кая бігала навколо, підбираючи падіння, підштовхуючи свічки до безпечного місця, щоб вони не впали і не спровокували пожежу.

— Лум, тримай міцніше! — крикнула Тесса, коли Ерік намагався запхати сумку в багажник між гарбузами.

— Не хвилюйся, — відповів Лум, міцно стискаючи термос. — Какао виживе будь-які перегони!

Ерік зосередився на сумці, його руки тремтіли від нервів, але очі постійно шукали Лею.

— Дихай, Лея! — знову крикнув він, намагаючись передати їй впевненість усім тілом, піднімаючи руки, наче хоче оберігати її кожною клітиною.

Векс вже сиділа поруч із Леєю на передньому сидінні, тримаючи її руку:

— Я з тобою, Лея. Дихаємо разом. Разом ми пройдемо це.

— Вірій, тримай її, але дивись на дорогу! — крикнула Тесса, ледве пригинаючись від руху хаосу, що панував навколо.

Лея кивнула, важко вдихаючи, відчуваючи, що кожен дотик і кожне слово — це нитка безпеки серед хаосу. Її страх трохи відступав під покровом їхньої уваги та турботи.

— Готові? — крикнула Тесса, пробігаючи між машинами, перевіряючи, що всі на своїх місцях.

— Готові! — відгукнулися одночасно друзі, змішуючи паніку, гумор і рішучість.

Вирій, тримаючи Лею міцно, ще раз глянув на неї:

— Не має значення, що сьогодні Геловін! — його голос був рішучий, а руки міцні. — Це не свято, а наш зараз.

Лея стиснула його руку, намагаючись зосередитися на його силі, відчуваючи, як кожна хвиля болю відступає хоч трохи.

Навіть Альфа, зрозумівши серйозність моменту, тихо сів поруч, притискаючись до ніг Леї, готовий бути підтримкою в тиші між ривками автомобіля та бурею емоцій.

Водійські руки Векса ледь тримали кермо, а Тео час від часу стукав по торсу Вирія, підказуючи, куди повернути, бо кожна секунда на рахунку.

— Лія, ще трохи прямо! — гукав Тео, голос його змішувався з ревом двигуна та періодичними стогнами Леї.

— Тримайся, Лея! — кричала Тесса, наклоняючись вперед, немов могла сама підтримати її тіло через крісло. — Дихай, дихай, дихай!

Хвиля адреналіну накрила всіх одночасно, і хаотичні перегони до пологового стають справжнім комічним, небезпечним і одночасно неймовірно теплим моментом, де кожне серце б’ється в унісон — і всі вони готові до наступного виклику, що чекає за дверима приймального відділення…

Машина мчала вулицями, колесами трощила листя й кидала дрібні камінці на асфальт. Кожен ривок змушував гарбузи в багажнику танцювати, як маленькі акробати, а термос із какао Лума тримався в його руках, немов золотий трофей.

Лея стискала живіт, намагаючись дихати рівно. Хвилі переймів накочували одна за одною, і між ними проривався нервовий сміх:

— Вирію! — вигукнула вона, коли машина ривком підскочила на лежачому поліцейському. — Я зараз розкину всіх своїх малюків по салону!

— Тримайся! — відповів Вирій, міцно обвиваючи її руками. — Ти не одна, я з тобою!

Векс, сидячи поруч на передньому сидінні, стискала її руку і постійно повторювала:

— Дихай разом зі мною… один, два, три… дихай! Відчуй ритм, Лея. Ми разом.

Тесса, розгулюючи по задньому сидінню, майже балансуючи на межі падіння, командувала всіх:

— Ерік, тримай сумку! Тео, тримай очі на дорозі! Кая, перевір, щоб нічого не загубилося! — її голос лунав, наче диригент у хаотичному оркестрі.

Ерік, намагаючись не впустити сумку, що норовила вислизнути, відкидався вперед і вигукував:

— Лея, ти можеш! Ти справжня чемпіонка перегонів!

— Чемпіонка? — Лея сміялася крізь біль, — більше схожа на циркову акробатку!