87.11 — Паніка у темряві й Вирій, який тримає світло серця

Лея залишилася сама в кімнаті, коли Вирій пішов перевіряти пробки. Темрява була густою, як чорнильна завіса, що сповзає по стінах, і навіть миготливі гарбузи здавалися тьмяними у порівнянні з її тривогою. Кілька свічок стояли на столі, їхнє полум’я підскакувало й кидало танцюючі тіні по стінах, наче маленькі примарні створіння, що спостерігають за кожним рухом.

Лея зітхнула, притискаючи живіт руками.
— О ні… здається… — її голос пройшов по кімнаті тихо, але насичено тривогою. Серце билося шалено, а холодний піт проступив на скронях. Кожен подих здавався важким, як камінь у грудях.

Вона робила крок за кроком, намагаючись не шуміти, але кожен рух відгукувався в темряві глухим лязгом. Свічки здригнулися від легкого пориву вітру, і Лея на секунду застигла, відчуваючи, як її серце пропускає удари.

— Лея? — почувся тихий, але рішучий голос Вирія з коридору. — Все гаразд?

— Я… я здається… — почала вона, але слова обірвалися. Хвиля різкого, непередбачуваного болю прокотилася по її тілу, змусивши тихо скрикнути й стиснути очі.

— Лея?! — Вирій з’явився на порозі, тримаючи маленький ліхтарик. Його світло не було яскравим, але для неї воно стало променем надії. Його очі миттєво помітили напруження в її позі, руку на животі, стислі зуби.

Він миттєво підбіг і схопив її за плечі, не питаючи дозволу.
— Що сталося? — запитав він, голос тремтів, серце билося шалено. — Ти… ти добре?

Лея вдихнула глибоко, намагаючись не заплакати від несподіваного болю, але руки її все ще міцно стискали живіт.
— Це… це перейми… — прошепотіла вона, ледве вимовляючи слова. — Вирію…

Він одразу перемістився до центру кімнати, намагаючись обережно підтримати її, поки вона робила кроки й намагалася втриматися на ногах. Світло ліхтарика відбивалося в її очах, роблячи їх величезними, заляканими, але одночасно — вразливими і живими.

— Добре, добре, я тримаю тебе, — промовив він тихо, але рішуче, його руки міцно обвивали її, не даючи впасти. — Тримайся, Лея… Я тут, я не відпущу.

Лея подивилася на нього, і між ними промайнув момент тиші, коли навіть мерехтливі тіні гарбузів здавалися спостерігачами. Її серце відчувало тепло його рук, його рішучість і спокій, що передавалися через дотик, як м’який, але непохитний оберіг.

— Світло… — шепотіла вона, губи тремтіли. — Мені потрібно…

Вирій підняв ліхтар вище, і м’який промінь розлився по кімнаті, освітивши стіни й підлогу. Лея відчула, як напруження трохи відступає, але кожна хвиля болю все ще проходила хвилею через її тіло, стискаючи його й змушуючи дихати частіше, глибше.

— Все буде добре, Лея, — прошепотів він, тримаючи її за руки, ніби кожна його фраза була обіцянкою безпеки. — Ти сильна, і ми впораємося.

Вона кивнула, важко вдихаючи й намагаючись зібрати сили. Але навіть у цій мить у повітрі відчувався новий рух: двері скрипнули, гарбузи за вікном хитнулися від вітру, а десь у глибині будинку пролунали кроки й тихі звуки підготовки до наступних подій.

Біль знову прокотився хвилею, змушуючи Лею стиснути живіт ще міцніше. Вирій був поруч, тримаючи її, і світло ліхтарика в його руках стало справжнім серцем, що б’ється для них обох. Це світло давало їй сили протистояти паніці й страху, вчило дихати повільно й рівномірно.

— Я з тобою, Лея, — тихо промовив він, не відводячи погляду. — Дихаємо разом… повільно…

Вона намагалася сконцентруватися на його словах, на його дотиках, на м’якому сяйві ліхтарика, що розсіювало темряву. Хвиля за хвилею біль проходив крізь тіло, але відчуття підтримки від Вирія давало їй надію і трохи контролю над хаосом.

І саме в цей момент вони почули новий шум: десь з коридору пролунав шурхіт, а за ним — швидкі кроки, що зближувалися. Лея й Вирій обмінялися тривожними поглядами, готуючись до наступної хвилі хаосу.

— Хтось іде… — прошепотіла Лея, намагаючись не піддаватися страху.
— Не бійся, — відповів Вирій, тримаючи її ще міцніше. — Ми разом, і світло — моє світло — триматиме нас на плаву.

Світло ліхтарика розлилося кімнатою, освітивши стіни й підлогу, виявляючи крихітні тіні, що рухалися на стінах. Лея ще раз стиснула живіт, готуючись до того, що хвилини попереду принесуть нові несподіванки, але тепер вона відчувала, що не сама.

Попереду вже починала маячити наступна хвиля подій — і Лея знала, що її оберігатиме Вирій, тримаючи світло серця в руках, поки все довкола знову зануриться в хаос, готуючи сцену для справжнього Геловінського сюрпризу…