87.6 — Перший пранк: Молоко з привидом

Кухня після «плану страху» виглядала, як лабораторія мага з почуттям гумору. На стелі висіли тіні від темних штор, ліхтарики мерехтіли, мов очі привидів, а повітря пахло сумішшю карамелі, воску й пригод. Кая, одягнена у чорне з блискітками на щоках, стояла біля плити й розмішувала в каструлі білу рідину, яка ледь-ледь світилася зсередини.

— Ти впевнена, що воно безпечне? — підозріло спитав Лум, нахилившись над каструлею. Світло від неї освітило його обличчя так, що він виглядав наче учень чарівника, який ось-ось створить дракона замість десерту.

— Сто відсотків, — впевнено сказала Кая, роблячи кругові рухи ложкою. — Кокосове молоко, ваніль і трішки світлового барвника. Магія в чистому вигляді.

— Ти це вже тестувала? — насторожився він.

— Так! — гордо заявила вона. — Учора. Щоправда, потім світилася, як диско-кулька.

— І ти ще тут стоїш? — Лум відступив на крок, прикриваючись рушником. — Гаразд, значить, шанс вижити у нас є.

Кая засміялася, переливаючи “молоко привидів” у чашки. Рідина текла, як розплавлене срібло, і тремтіла, ніби боялася власного світла.

— От подивись, — вона нахилилася до Лума. — У темряві воно світиться саме собою. Не потрібно жодних ламп — ідеально для нічних пранків.

— Ідеально, — пробурмотів Лум, — щоб хтось потім подумав, що його тіло захопила інопланетна сила.

— Саме це й є мета, — усміхнулася Кая з демонічним блиском у очах. — Хаос, страх і трохи краси.

Вона виставила чашки на стіл і гордо витерла руки. На кожній чашці намальовано чорним маркером маленьку усміхнену краплю-привида. У повітрі пахло молоком, і навіть стіни ніби чекали вибуху сміху.

І саме в цю мить двері кухні злегка прочинилися.
З темряви проступила фігура у білосніжній сорочці, з ідеально укладеним волоссям і поглядом “я прийшов, щоб зробити ваш день естетичнішим”.

— А що це тут так пахне молоком? — з пафосом вимовив він. — Я відчуваю вершкові ноти… і щось космічне.

Лум тихо прошепотів:
— О ні… молочний детектор активовано.

Мажор ступив у кухню, уважно вдихаючи аромат. Його погляд миттю знайшов чашки, що загадково світилися.
— О, молоко з ефектом світіння! Я знав, що мої смакові рецептори мене не підведуть. Це ж… це ж мистецтво в рідкому вигляді!

— Це експеримент, — спробувала зупинити його Кая, але було пізно.

Мажор уже взяв чашку, підніс до губ і зробив солідний ковток.

Наступні кілька секунд — мов застигла сцена з фільму.

А тоді...
— АААААА! — рознісся такий крик, що навіть привиди у шторах здригнулися. — ВОНО СВІТИТЬСЯ! ВСЕРЕДИНІ МЕНЕ!

Мажор бігав по кухні, розмахуючи руками, наче величний метелик у паніці. Його зуби світилися блакитним, очі блистіли від жаху, а язик — ну, той взагалі світився як неон!

— Я… я бачу свій язик! — верещав він. — Він флуоресцентний! Я тепер нічник на двох ногах!

Кая спробувала втриматися, але засміялася так, що майже впала на стілець.
— Це… це ж просто кокосове молоко, Мажоре!

— “Просто”? — вигукнув він, тицяючи пальцем у себе. — Я світловий феномен! Я — ходяча реклама магії!

Лум уперся руками в стіл, не міг говорити від сміху.
— Ти сам… ти сам це зробив! Прийшов на запах, як голодний кіт!

— Це був… експеримент, — пробурмотів Мажор, театрально прикладаючи руку до грудей. — Наука вимагає жертв.

— Та ти ж навіть не питав, що це! — сміялася Векс, яка саме зайшла, — І тепер світишся, як вітрина!

— Нічого смішного! — обурився він, дивлячись у дзеркало на власне сяюче відображення. — Я — жертва!

— Ні, ти — декорація! — вигукнув Тео, який саме проходив 

повз, і отримав рушником у голову.

Сміх накрив кухню хвилею. Лампочки мигтіли, штори тремтіли, а Мажор, блискучий і ображений, намагався витерти “отруту” рушником.

— Ви всі ще пошкодуєте! — бурмотів він, витираючи щоки. — Я подам скаргу у Лігу Чистих Напоїв.

— Ага, — хихотів Вирій, виглядаючи з-за тіней, — тільки не забудь додати пункт про “випадкове самосвітіння”.

Мажор зітхнув і театрально сів на стілець.
— Це… це зіпсувало мою ауру.

— Ні, навпаки, — підморгнула Кая. — Тепер вона нарешті видима!

Знову вибух сміху. Навіть Вирій не витримав і засміявся, тримаючись за живіт.

А на дивані, трохи осторонь, Лея спостерігала за всім цим, ніжно гладячи живіт. Її сміх був тихим, теплим, як полум’я свічки.
— Ой, здається, малюк теж злякався… — сказала вона, потім м’яко посміхнулася. — Але вже сміється. Разом з усіма.

Вирій нахилився до неї:
— Значить, у нас подвійний ефект — один переляк і два щасливих серця.

— І маленьке світло всередині, — додала вона, дивлячись на Мажора, що все ще світився під очима.

Тесса підійшла ближче, тримаючи порожню чашку.
— Знаєш, Мажоре, якби ти ще трохи посвітив, можна було б влаштувати романтичну вечерю без електрики.