87.4 — Декор від відьми Каєчки

Кухня ще несла аромат компоту та піци, а тепер до цього додався запах свіжого паперу, крему і трохи магії від Каєчкиної творчості. Навколо все кипіло хаосом: паперові кажани літали на стінах, крем блищав на крильцях, а легкий запах кориці та ванілі змішувався із солодкою піцою.

Кая, завмерши на стільчику, скрупульозно клеїла паперових кажанів догори ногами на підвіконня та двері, щось тихенько бурмотіла собі під ніс:
— Наче живі, треба лише їх трохи пожаліти… Ага, і цей на світло лягає ідеально.
Лум, який сидів поруч із нею, був явно більш практичним:
— Хмм… Клей закінчився. Крем від піци підійде?

— Тільки якщо хочеш, щоб вони були смачними, — усміхнулася Кая, і, помітивши, як він змащує крильця кремом, додала: — Лум, не їж їх, будь ласка!

— Ну, я тільки подивлюсь… — Лум пробурмотів, облизавши палець, і миттю відскочив, побачивши, як Кая суворо на нього дивиться.

Вирій, прагнучи допомогти, узяв павутину зі сховку, щойно знайдену у старій коробці з декором, і намагався прикріпити її до стіни. Але виявилося, що павутина була надто липкою… І він разом із нею прилипає до руки.
— Окей, — пробурмотів він, повільно піднімаючи руку, — здається, я тепер мумія.

Він спробував пройти через кімнату, але павутина тягнулася за ним, обплутуючи ніжку столу, обручі стільців і навіть частину Лумової шапки.
— Вирій! Ти виглядаєш, як щойно зійшов з фільму жахів! — реготала Лея, обхопивши живіт і спостерігаючи за тим хаосом. — Але, чесно, трохи страшно красиво.

— Трохи? — підхопив Ерік, дивлячись, як він намагається розплутатися. — Це ціла сцена для Геловінського фільму!

Тесса, яка стояла поруч із Леею, шепотіла, усміхаючись:
— Тільки не падай. Лея вже “на підході” до свого маленького свята всередині себе.
— Та я тримаюся, — засміялася Лея, легенько притискаючи живіт. — Але виглядає, ніби малюк всередині каже: “Що тут коїться?!”

В цей момент Кая приклеїла останнього кажана на люстру, підстрибнула на носках, аби дотягнутися, і ледве не зачепила руку Вирія. Павутина ще міцніше обплутала його зап’ястя, і він, пробуючи вийти з пастки, покрутився, мов танцюрист на Хелловінській вечірці.
— Справді, — пробурмотів він, — я професійний декоратор… тільки що з павутинною обмеженою свободою.

Лум, помітивши нагоду, обережно змастив кремом край дверей, куди мала приліпитися остання декорація, і крикнув:
— Фінальний штрих!

— Лум! — крикнула Кая, — не падай на них! Це наші кажани!

Ерік, стоячи поруч із Тессою, підморгнув:
— Подивіться, які вони класні. І жахливо смачні.

Тесса лише хитнула головою, усміхаючись, й прошепотіла:
— Якщо б ми знали, що допомога у декорі перетвориться на цирковий номер із мумією, то взяли б камерний склад дітей, а не дорослих.

Лея ще раз засміялася, дивлячись, як Вирій обережно робить кроки, обплутаний павутиною:
— Добре, що це всього лиш прикраса. Але, чесно, відчуваю легке напруження.

Вирій кинув їй теплий погляд, легенько торкнувшись її плеча:
— Якщо щось — я поруч. Можемо разом розплутатися з павутиною і хаосом.

— Ага, — посміхнулася Лея, — головне, щоб твоя мумійна хода не спричинила ще одного катаклізму.

Кая, нарешті відступивши на крок, оглянула результат: паперові кажани висіли догори дригом, крем блищав на крильцях, а павутина на Вирії додавала сцені таємничості та хаотичної краси.

— Ідеально! — вигукнула вона. — Тепер кухня готова для темних тіней і страшних ефектів!

Лум, підморгнувши, додав:
— Наступний крок — світлові ефекти. Або ще краще, невеличкі пастки для жаху.

Лея, прислухаючись до свого живота, злегка похитнулася:
— Хм… Малюк каже, що треба трохи спокою. Але дивлюся на це і розумію — пригоди тільки починаються.

Тесса підхопила руку Еріку:
— Гаразд, це ми тепер контролюємо… Ха! — підморгнула, і обидва сміялися, знаючи, що хаос тільки наростає.

Кімната сяяла теплом, сміхом і ароматами осінніх свят, а кухня ставала місцем, де декорації, пригоди та маленькі безпорадні мумії Вирія перепліталися в майбутнє веселе свято.

В той момент, коли всі насолоджувалися результатом, з глибин кухні почувся тихий скрип — щось намірювалося… як би ніжно-приготоване перед великим сюрпризом. Всі погляди мимоволі спрямувалися у темний кут кімнати, де ще лежали кілька рулонів тканини, мотків мотузок та коробки з різними “страшними” матеріалами.

— Гм… — пробурмотіла Тесса, хитаючи головою, — здається, наступний етап вже сам нас знайшов.

Лея лише легенько посміхнулася і, притримуючи живіт, підсвідомо відчула: хаос, сміх і любов переплітаються, готуючи наступний витвір кулінарно-страшної магії.

Цей погляд у темний кут плавно переводив усіх думками до наступного етапу — плану пранків, темних штор та світлових ефектів, який мав ось-ось розгорнутися.