87.3 — Кривавий компот і зниклі ложки

На кухні стояв аромат киплячих вишень — густий, терпкий, з нотками кориці й цукру, який, здавалось, міг би сам по собі розповісти страшну історію. Пар здіймався, немов туман над казаном чаклунки, і десь глибоко в червоній глибині булькала майбутня “кров вампіра”.

Лея стояла біля плити у фартуху з написом «Відьми не потіють — вони сяють», помішувала дерев’яною ложкою і посміхалася, хоч піт від пари вже блищав на лобі.
— Ну що, — сказала вона, зиркаючи через плече, — компот готовий для виклику духів чи ще варити?

— Залежить, — відповіла Векс, яка сиділа на стільниці, розглядаючи щось підозріло схоже на вилку. — Якщо духи люблять вишні, то можна і зараз подавати.

— А якщо це вампіри? — підхопив Тео, обережно нахиляючись над каструлею. — Тоді ми їх не викличемо, ми їх нагодуємо.

— Ідеальний план, — хмикнула Тесса, заходячи з рушником у руці. — Лея, ти геній. Дві краплі “крові”, і ніхто навіть не здогадається, що це просто компот.

У цей момент до кухні врізався Ерік, грізно тримаючи порожню миску.
— Катастрофа! — вигукнув він. — Ложки зникли! Повністю! Я ледве зміг перемішати соус для піци виделкою!

— Ти просто не шукав, — буркнула Тесса. — Або знову поклав у холодильник замість полички.

— Та ні! — Ерік розвів руками. — Вони справді зникли!

Усі погляди синхронно звернулися до Альфи, який сидів під столом і тримав щось сріблясте в пащі.

— Альфо… — протягнув Вирій, примружуючись. — Що в тебе в роті?

Собака розгублено кліпнув і “винувато” відвернувся. З-під його лапи щось дзенькнуло — металева ложка покотилась під шафу.

— Злодій! — вигукнув Тео, театрально вказуючи пальцем. — Злочин на кухні! Ми розкрили справу!

— Ні, — втрутилася Векс, — справжній детектив завжди перевіряє всі докази.

Вона нахилилася, заглянувши під стіл і виявила, що Альфа насправді тримає тільки одну ложку, а решта просто “зникли” через Ерікові експерименти.

— Е-е… — Тео спробував зробити вигляд, що все логічно. — Я… трохи експериментував з антенами для ловлення натхнення.

— Ловлення сорому, може, — пирхнула Тесса, прикриваючи рот рукою, щоб не засміятися.

Вирій уже не втримався — розсміявся гучно, аж ложка у каструлі загойдалась.
— Тео, ти офіційно наш головний кухонний науковець. Наступного разу тільки не використовуй посуд у якості лабораторного реквізиту.

— Ну, — Тео знизав плечима, — зате сигнал креативності ловиться чудово.

Лея тим часом помішувала компот і, усміхаючись, спостерігала за всіма цими безглуздими сценами. Усередині відчувала, як щось ледь потягує унизу живота — не боляче, просто нагадування, що життя вже танцює під її серцем.

— Все гаразд? — тихо запитав Вирій, помітивши, як вона притримала живіт.

— Та ні, все добре, — м’яко відповіла Лея, — мабуть, просто гарбуз важкий.

Він нахилився, легенько торкнувшись її плеча, і його дотик був теплий, заспокійливий, мов ковток гарячого чаю після холоду.
— Все одно, не перенапружуйся. Я не хочу, щоб ти зварилася раніше за компот.
— Добре, — засміялася вона, — домовилися.

У цей момент Кая заглянула у двері, тримаючи щось у руках.
— А ви тут що, жертви приносьте? Бо з вигляду цей напій — точно “кров вампіра”!

— Саме те, що треба на Геловін, — підморгнула Тесса. — Наливай у келихи, будемо пробувати.

І поки вони сміялися, навколо розливався аромат вишень і тепла. Сонце пробивалося крізь вікно, золотило пару, а ложки, одна за одною, почали загадково дзенькати — немов самі повертались на свої місця.

Вирій кинув короткий погляд на Тео, який почухав потилицю і буркнув:
— Може, то мій експеримент спрацював.

— А може, ложки просто злякались, — тихо сказала Лея і тихенько засміялась.

Тут до кухні знову зайшла Векс, несучи маленьку баночку із цукром і мило розставляючи його на столі.
— А може, це просто маленька магія кухні, — сказала вона, посміхаючись. — Хто знає, які трюки ще готують ці ложки?

— Ха! — вигукнув Ерік, розмахуючи виделкою. — А я готовий стати свідком будь-якого дивного явища, аби тільки не мити після нього підлогу.

— О, — Лея обережно підняла ложку, перевіряючи, чи все ж таки з нею нічого не сталося. — Наче жива, але слухняна.

— Як наші маленькі привиди-піци! — додала Кая, підморгуючи Луму.

Усі дружно засміялися. Пара крапель паруючого компоту зігрівала руки, а легкий аромат кориці і вишень обіймав усіх, наче теплий плед.

Свято набирало обертів. Хтось тихенько наспівував, хтось раптом розлив трохи компоту на стіл, викликаючи чергову хвилю сміху, а ложки, тепер уже повністю “відновлені”, ледь-ледь блимали у відблисках осіннього сонця, немов обіцяючи нові несподіванки, які ось-ось почнуться.

В повітрі пахло пригодами, домашнім теплом і маленьким хаосом, що робив кухню місцем справжнього чаклунства. І навіть Лея, притримуючи живіт, відчувала — ось-ось почнеться наступна весела кулінарна історія.