Розділ 87 — “Хелловінський Крик і Крихітне Диво”; 87.1 — Гарбузова буря і план святкування

Осінь того року не просто прийшла — вона увірвалась у місто, наче акторка в блискучій сукні, що запізнилась на власну прем’єру.
Ранки були туманні, ніби саме небо зварило суп із хмар, диму та спогадів про літо. Листя хрустке, як карамельні чіпси, шаруділо під ногами, а в повітрі стояв такий запах, що хотілося вдихати його ложкою — дим від камінів, гарбузове пюре, какао, ваніль і трішки мокрої землі.

Сад Вирія й Леї став казковою сценою. Гірлянди з паперових павуків гойдались на вітрі, пластикові черепи світилися очима, а гарбузові ліхтарики блимали, як веселі вогники спогадів. Діти бігали, сміх розливався поміж гілок, а десь під верандою грілася Альфа, задумливо жуючи стару гумову кажанячку — очевидно, трофей минулого Геловіну.
Попри всю цю ідилію, на подвір’ї вирувала гарбузова буря.
Вирій і Ерік тягнули через двір гігантського гарбуза, настільки колосального, що той заслуговував власного поштового індексу.

— Я... ще трохи... і цього гарбуза або прикрашу, або продам як зброю масового ураження! — крекотів Вирій, тягнучи за хвіст лози.

— Тримай, — Ерік ледве не послизнувся на листі. — Якщо він вибухне, я не хочу бути першим постраждалим!

— Якщо хтось і вибухне — то я, — відказав Вирій, витираючи піт. — Від цієї ваги й твого оптимізму.

— Оптимізм — це все, що нас відділяє від реальності, друже, — підморгнув Ерік. — Ну і какао.

Лея, закутана в ковдру кольору кориці, сиділа в кріслі-гойдалці, схожа на богиню затишку. Її живіт піднімався й опускався під теплим пледом, і вона посміхалася, спостерігаючи, як двоє чоловіків воюють із гарбузом, ніби це давній ритуал.

— Схоже, наш малюк уже планує свій костюм, — сказала вона, лагідно торкаючись живота. — Гарбузовий принц, мабуть.

— А може, детектив у пелюшках, — підморгнув Вирій. — Схоже, у нього вже є схильність до розслідувань — постійно щось шукає всередині.

— Надто активно, — усміхнулася Лея, коли малюк знову ворухнувся. — Але мені здається, він просто реагує на запах гарбузів.

— То я винен, — скромно зізнався Ерік. — Я вчора вилив трохи гарбузового лате в землю, щоб "нагодувати духів урожаю".

— І духи, і бактерії тобі вдячні, — буркнув Вирій. — Схоже, тепер у нас росте гарбуз-мутант.

На терасі Векс стояла на стільці, розставляючи підсвічники у формі кажанів. Тео стояв позаду, тримав її за талію, щоби не впала, і виглядав, як охоронець з фільму “Кохання під час електрики”.

— Якщо ще один кажан впаде мені на голову — я подам у суд на Геловін, — пробурмотів Тео.

— Ти не можеш подати в суд на свято, — посміхнулася Векс, дотягуючись до верхньої полиці.

— Можу, якщо воно мене кусає, — невдоволено відповів він, але не відпускав її рук.

Векс, ледь спустившись, обернулася й кинула через плече:
— Тоді я теж подам у суд на тебе. За надмірну чарівність.

Він розсміявся, обійняв її й прошепотів:
— Винний повністю.

Тим часом на іншому кінці саду стояла Тесса — головнокомандувач операції “Гарбузова Хаотика”. В одній руці 

— блокнот, у другій — ложка, якою вона роздавала команди, як оркестровий диригент.

— Отже! — вигукнула вона. — План святкування! Без гнилих гарбузів, без піци, що вибухає, без фальшивої крові на меблях! Минулого року я три дні відпирала пляму з дивану!

Ерік миттєво підняв руку:
— А якщо кров справжня, бо я порізався, крадучи сир?

— Тоді ти отримаєш пластир і мовчазний осуд, — відрізала Тесса.

— Але з любов’ю? — підморгнув він.

— З підозрілою любов’ю, — поправила вона, і всі засміялися.

Кая тим часом прикрашала Альфу — фіолетова стрічка, пластикові ікла, і навіть маленький плащ із написом “Count Barkula”.

— Ти будеш вампірським псом, ясно? — серйозно сказала вона.

Альфа важко зітхнув і вдав, що не існує.

— Він не схожий на вампіра, — сказав Лум, дивлячись на нього. — Він схожий на пенсіонера з коміксу про вампірів.

— Це досвід, а не старість! — обурилася Кая.

Поки вони сперечалися, Лум вирізав зі свого гарбуза щось, що мало бути “страшним обличчям”, але нагадувало перелякану курку.

— Тату, дивись! Це — монстр!

Ерік уважно подивився, нахилив голову й сказав:
— Він виглядає, ніби шкодує, що народився. Ідеально. Назвемо його Гарбузопокаліпсис.

— Супер! — вигукнув Лум. — Це буде наш сімейний талісман!

— О, чудово, — підкинула Тесса. — Наступного року ми відкриємо “Цирк кошмарів Тессиних сусідів”.

— Тільки якщо там буде бар із какао, — додала Векс.

— І стенд із фото “до і після вибуху гарбуза”, — уточнив Тео.

Сміх вибухнув, мов шампанське в морозилці. Навіть Альфа весело гавкнув — чи то у відповідь, чи то просто, бо хотів какао.

Надвечір небо стало густим і фіолетовим, як джем із чорниці. Туман повільно сповзав на траву, огортаючи кожен ліхтарик, ніби сцена готувалася до вистави. Десь за парканом ухнуло сова — ефектно, але трохи лячно.