86.4 — Осінній каламут та небезпека

Молочний Мажор, нарешті вибравшись із лабіринту калюж і листя, кинувся геть, рухаючись між гілками та кущами, залишаючи за собою дивні білі сліди, що блищали на осінньому сонці. Кожен його крок перетворював сад на хаотичну карту пасток, де молоко розліталося краплями, а листя хлюпало під ногами, немов маленькі барабани, що супроводжують його комічний втечний марш.

Лея, ще на терасі, злегка напружено притискала живіт, відчуваючи, як малюк реагує на шум і хвилювання навколо. Вирій стояв поруч, захисно обіймаючи її за плечі, відчуваючи напругу і водночас сміючись через абсурдність ситуації. Його погляд постійно стежив за Мажором, але одночасно м’яко ковзав по обличчю Лєї.

— Бережи себе, Лея… і малюка, — прошепотів він, тримаючи її руку. — Цей молочний хаос зараз розгортається на повну.

— Я тримаю, — тихо відповіла Лея, погладжуючи живіт. — Але він такий… швидкий! І цей осінній вітер ніби допомагає йому втекти. А ще… мені здається, малюк теж сміється всередині.

Вирій притиснув її до себе, відчуваючи ніжне ворушіння, і поцілував у скроню:

— Тоді хай сміється. Мабуть, це його перша ранкова комедія!

На іншому кінці саду Векс і Тео спрацювали як ідеальна команда. Вони одночасно ховали дітей у безпечному куточку під густими кущами, створюючи невидимий заслін від хаосу Мажора, і самі кинулися у переслідування. Кожен їхній крок шурхотів по листю, калюжі молока бризкали під ногами, перетворюючи сад на повну сміху і небезпеки арену.

— Сховались? — запитав Тео, притискаючи Каю до себе, щоб вона не впала в одну з калюж.

— Так, — відповіла дівчинка, сміючись і хапаючи Лума за руку. — Але дивіться, як він біжить! Це як справжня молочна гонка! І він залишає за собою річку!

— Він залишає більше молока, ніж у нашому сніданку! — засміявся Лум, стискаючи руку Каи. — Я вже бачу мапу слідів…

Векс кинувся вперед, підштовхнувши Тео плечем:

— Тримайся! Не дай йому втекти. Інакше він знову перетворить сад на молочну ріку!

— Я тримаю! — усміхнувся Тео, притискаючи Векса ближче, відчуваючи, як хвиля адреналіну змішується з раптовим бажанням притулитися до нього в безпеці й ніжності. — І, знаєш… це найкращий момент для обіймів під час полювання!

Їхні погляди перетнулися, і на фоні листяного дощу вони торкнулися губами — швидкий поцілунок, сповнений пристрасті та ніжності. Водночас хаос Мажора надавав цьому моменту смішної драматичності: калюжі молока бризкали на їхні ноги, гілки шурхотіли, а діти в ховрах сміялися, не наважуючись відірватися від свого укриття.

— Ой, досить романтики! — вигукнула Кая, ледь не падаючи у калюжу. — Він біжить далі!

— І нехай вона буде! — сміявся Векс, знову беручи на себе переслідування. — Але цей поцілунок дав мені сили наздогнати його!

Мажор спритно маневрував між гілками, але його рухи ставали дедалі хаотичнішими: калюжі молока і листя не давали простого шляху. Альфа, як справжній командир, рвався вперед, гавкаючи, і одним сильним стрибком штовхав Мажора, не даючи йому втекти.
— Альфа, ти справжній герой! — закричав Лум, ковзаючи по калюжі, але не втрачаючи азарту.

— І ще цей безглуздий сміх, — додала Кая, підстрибуючи, щоб уникнути нового розливу. — Ми точно перетворилися на маленьких детективів у мокрому лабіринті!

Лея, дивлячись на всю цю сцену, не могла стримати сміху і ніжності одночасно:

— Мабуть, малюк вважає це найкумеднішою пригодою у своєму маленькому житті, — тихо промовила вона Вирію, притискаючись до нього.

Вирій відповів лагідним поцілунком у скроню, тримаючи її за руку так, ніби оберігав і Лею, і весь хаос саду.

Мажор, не зупиняючись, підстрибнув через ще одну калюжу молока, але листя під ногами підвело його, і він ледве не впав, ледь встигши підставити руку. Сміх дітей, гавкіт Альфи і шурхіт листя створювали неповторну симфонію хаотичної веселої небезпеки.

— Він не зможе втекти надовго! — тихо промовив Вирій, помічаючи, як Лея напружено тримає живіт. — Наближається момент, коли всі калюжні пастки стануть йому на заваді.

Лея посміхнулася, відчуваючи черговий поштовх малюка:

— Схоже, попереду ще більше сміху, небезпеки і… осіннього молочного хаосу!
І осінній листяний дощ тихо шурхотів, готуючи всіх до нового витка абсурдної пригоди, коли сад вже став справжньою ареною веселого хаосу, а Мажор роздумував, куди бігти далі, перш ніж його чекатиме наступна пастка.