Розділ 86 — “Молочний Мажор та осіння гонитва”$ 86.1 — Пролог: Молочний дзвінок

Вересень тільки починав стукати своїм прохолодним, золотистим настроєм у Хроніки. Легкий вітер шурхотів листям, яке падало з дерев, ніби хтось непомітно висипав сухі апельсинові й коричневі пелюстки прямо на землю. Сонце ще було м’яким, лагідним, і його проміння пробивалося крізь прозорі тумани, що обіймали подвір’я ніжним мерехтінням. Свіже повітря пахло прохолодою, землею і легким ароматом яблук із сусідського саду, змішуючись із запахом гарячої кави, який долинав з кухні.

Лея сиділа на гойдалці на терасі, підперши живіт руками. На 7-му місяці вагітності їй було важко довго стояти, тож вона насолоджувалася ранком, відчуваючи, як малюк ворушиться, ніби теж уважно стежить за світом:

— Чуєш? — прошепотіла вона, посміхаючись Вирію. — Листя шурхотить, і мені здається, що навіть вітер намагається розповісти нам якусь історію.

Вирій сидів поруч, ніжно обіймаючи її плечі ззаду, вдихаючи аромат ранку і притискаючи руку до її живота:

— Так, — відповів він. — І я впевнений, що ця історія обов’язково буде веселою… або солодкою. Як мінімум з молоком.

Лея сміялася, відчуваючи тепло його рук, і поцілунок у щоку лише підсилив цей момент ніжності. Малюк у ній здавалося теж підтримував атмосферу, легенько штовхнувши зсередини.

На іншому боці тераси Тесса вже не стримувала сміху: вона стояла біля столика з гарячою кавою, спостерігаючи, як Лум і Кая ганяються один за одним серед листя, сміючись і показуючи пальцями щось блискуче на землі.

— Ерік! — крикнула вона, з посмішкою дивлячись на чоловіка, який весь у фотографії. — Ти знову знімаєш усі наші безглузді ранкові трюки!

Ерік лише підняв камеру, підморгнувши:

— Не смійтеся, це майбутні кадри для книги “Хроніки життя, коли торт ще не зник”. Можливо, там буде навіть премія за найкумедніше падіння.

Лум раптом притиснувся до землі, широко розкривши очі:

— Дивіться! — вигукнув він, — тут щось мокре і біле!

Кая схопила його за плече і нахилилася, перевертаючи листя:

— Це… молоко? — запитала вона, і її очі розширилися від захоплення. — Хтось пролив його!

Альфа, коричневий пес із гордим поглядом і хвостом, що хитався як прапор на вітрі, вже виявилася поруч, нюхаючи сліди і час від часу лизаючи лапи, які опинилися білими від молока. Пес повільно ступав по калюжах, наче перевіряючи, чи не заховається там злодій.

— Ммм, пахне… пригодою, — бурмотів Лум, намагаючись встояти на ногах на мокрій траві, але майже ковзаючи.

Раптом, між деревами на межі тераси, з’явилася тінь. Хтось у довгому темному плащі, із високим коміром, що прикривав підборіддя, крокував обережно, ніби боючись розбудити саму землю. У руках він тримав величезну скляну пляшку молока, яку притискав до грудей, неначе це був найцінніший скарб світу.

— Що це? — прошепотіла Лея, стискаючи Вирія за руку. — Він… він реально є?

Вирій нахилився, прикривши її плечі, і спостерігав. Тінь рухалася впевнено, але одночасно вишукано, залишаючи по собі невеликі білі плями на листі:

— Так, і схоже, що ми зустріли нашого Молочного Мажора, — промовив він, і в його голосі прозирала напруга і трохи посмішки.

Мажор був високий, худорлявий, із темним капелюхом і маскою, що ледь прикривала обличчя. Його плащ майорів на вітрі, а скляна пляшка молока злегка бовталася, розливаючи маленькі краплі по підлозі. Кожен його крок залишав мокрий слід, який мерехтів на сонці як сріблясті нитки на осінньому килимі.

— Він… він справді краде молоко? — прошепотіла Тесса, дивлячись на Еріка. — І ще залишає за собою сліди, як якийсь комічний злодій?

Ерік лише посміхнувся, піднімаючи камеру:

— Здається, ми щойно почали розслідування, яке точно увійде в історію Хронік. І, якщо чесно… це буде шалено весело.

Діти ще раз поглянули на сліди молока, а Альфа вже стояла навпроти Мажора, готова до будь-якого стрибка.

— Лум, Кая, — сказав Вирій, нахиляючись до дітей, — тримайтеся ближче до нас. І дивіться, як вміє робити детективну роботу справжній пес!
— Я готовий! — вигукнув Лум, стрибнувши на місці.
— А я! — підхопила Кая. — Він не втече!

Тиша осіннього ранку наповнилася передчуттям абсурдної пригоди, і всі знали: зараз починається щось неймовірне. І десь серед шурхоту листя пролунало тихе бренькання пляшки… наче дзвінок, що оголошує початок полювання.

В той самий момент Вирій нахилився до Лєї, шепочучи їй на вухо:

— Готова? Малюк, здається, теж хоче стежити за злочинцем.

Лея ніжно посміхнулася, обійнявши його руку:

— Готова. І якщо цей Мажор спробує пролити ще більше молока… ми будемо готові!

Сонце, вітер і осіннє листя створювали ідеальний фон для того, щоб ця молочна детективна сага тільки-но розпочалася.