85.10 — Післясмак

Тераса зустріла їх лагідним сонцем, що повільно просочувалося крізь легкий серпанок ранку. Вітерець приносив запах квітів із сусідніх садів, трохи прохолоди від ранкового повітря і легкий аромат крему з минулої ночі, який все ще тримався на столі — як нагадування про пригоди, сміх і нічну епопею. На столі стояли миски з морозивом, фруктові соуси та трохи залишків крему, що перетворили звичайний ранок у справжню “солодку історію” для родини.

— Отже, — почала Лея, клацаючи ложкою по краю своєї миски, — ми розслідували “зниклий торт” і… що в результаті?

— Виявляється, — усміхнувся Вирій, спостерігаючи, як малюк ворушиться у її животі, — усе закінчилося добре. Тільки трохи крему на підлозі й одна щаслива собака.
Альфа, коричневий пес із гордим поглядом, сидів поруч із Лумом і Каєю. Його морда була в білому, ніби він щойно пройшов через вершкову битву. Лум, який сидів на маленькому стільчику поруч, тихо сміявся, погладжуючи Альфу за вухо, а Кая час від часу облизувала кінчик ложки, намагаючись не прослизнути пальцем у морозиво.

— Я чув шурхіт у торті! — зізнався Лум, роздратовано підморгуючи, бо Альфа трохи штовхнув його лапою, намагаючись дістати ще морозива.
— І я! — підхопила Кая, нахилившись до хвостатика. — Він, мабуть, ожив сам!

— Або він був тісто-мутантом, — задумливо прокоментував Вирій, погладжуючи руку Лєї на животі. — Як у лабораторії Тео.

Тео, який сидів неподалік із морозивом у руках, гримнув губами:
— Лише один раз я випадково оживив круасан, і ви робите з цього катастрофу!

Всі вибухнули сміхом, і Лум трохи схопив Альфу за шию, погрожуючи пальцем:
— Не думай, що ти тут безкарний, тортозвіре!

Альфа тихо зітхнув і винувато дивився на Лума, облизуючи носа. Весь момент здавався трохи театральним, але надзвичайно милим.

Ерік тим часом влаштував маленький фотосет: він знімав морозиво, Альфу, Лум і Каю, намагаючись відобразити кожну мить: сміх дітей, їхні обличчя, блиск очей, кремові сліди на пальцях.

— Чуєте, — сміючись, сказав він Тессі, — я зроблю з цього фотокнигу: “Сліди крему і пригоди нашої родини”.
— Ти ще додай заголовок: “Справи зниклого торта” — прем’єра року, — підкинула Тесса, підморгнувши. — Хто зробить обкладинку?

— Я! — вигукнув Ерік, намагаючись швидко відштовхнути її легенько рукою.
— Та ні, я! — відповіла Тесса, піднявши брови й злегка штовхнувши його.

Поки вони сперечалися, Векс тихенько сіла поруч із Тео, притиснувшись до нього спиною, і вони обійнялися. Він притиснув її до себе, відчуваючи, як серце б’ється в унісон із її, а Альфа тихо ліг біля них, спостерігаючи з легкою заздрістю.

— Нарешті, спокій, — пошепки сказала Векс, опустивши голову на плече Тео.
— Спокій — це гарно, — відповів він, обіймаючи її, і ніжно торкнувся її волосся.

Кая тихо підсунула миску морозива до Альфи. Пес, дивлячись винно й щасливо одночасно, ніжно повільно облизував солодке, час від часу піднімаючи голову, немов очікуючи аплодисментів.

— Він такий… щасливий, — усміхнулася Лея, погладжуючи животик. — Мабуть, він теж розуміє, що все закінчилося добре.
Лея поклала руку на живіт, відчуваючи легкий рух малюка.
— Він, мабуть, теж хоче стати детективом, — сказала вона, ніжно посміхаючись.

Вирій нахилився й поцілував її пальці.
— Або кулінаром, — відповів він з усмішкою. — У цій родині — це одна й та сама посада.

Малюк ще раз штовхнувся, ніби погоджуючись із батьком. Лея тихо сміялася, Вирій погладив її живіт.

— Чуєте, — Ерік почав, тримаючи фотоапарат, — це буде наша легенда. І нехай ніхто не скаже, що десерт не може бути героєм.

— Герой? — Векс підняла брови. — Він просто ледачий і кремовий.

— Ледачий, але з характером, — підсумував Тео, підморгнувши, і ніжно притиснув її руку.

Сонце вже піднімалося високо, розфарбовуючи терасу золотими променями. Повітря пахло морозивом, ваніллю і солодкими пригодами, які залишилися у спогадах.

— Добре, що все закінчилося, — прошепотіла Лея, дивлячись на всіх. — Бо інколи навіть торт може навчити нас сміятися, обіймати і цінувати ці маленькі моменти.

Вирій міцно обійняв її за плечі, дивлячись на малюка, Альфу й дітей, і тихо промовив:

— І якщо життя інколи підкидає привиди десертів, ми завжди знайдемо спосіб зробити їх частиною нашого щастя.

Повітря наповнилося теплом, сміхом, ніжністю та післясмаком пригоди, що залишилася назавжди в їхніх серцях. Альфа тихо зітхнув у тіні тераси, облизавши ще трохи морозива — щасливий, як ніколи, і трішки винний одночасно.

— Пам’ятайте, — пошепки додала Лея, — навіть якщо торт зникне вдруге, ми будемо готові.

Всі посміхнулися. Кожен ковток морозива, кожен поцілунок і кожен малюковий штовх нагадували про те, що справжні герої — це ті, кого ми любимо, і моменти, які роблять будні чарівними.

Сонце ще більше розсвітило терасу, і маленька родина сиділа разом, насолоджуючись солодким післясмаком пригоди, де кожен сміх, кожна обіймашка і кожен дотик перетворювали звичайний ранок на справжню казку.