85.9 — Солодка розв’язка

Ранок після “нощі торта-привида” накотив теплим хвилюванням і ароматом свіжозвареної кави. Сміх і легкий хаос панували на кухні: липкі сліди крему на підлозі нагадували про нічні пригоди, а сонячні промені, що прослизали крізь фіранки, золотили скатертину, роблячи її схожою на полотно для великого кулінарного детективного шедевру.

— Отже, — урочисто мовив Вирій, тримаючи чашку з какао, — наш підозрюваний зник уночі, залишивши після себе аромат ванілі, ложку в кремі й… — він поглянув на коричневого Альфу, що сидів на підлозі з непохитним виразом морди, — одну дуже підозрілу собаку.
Альфа, наче обізнаний злочинець, демонстративно перевернувся на спину, розкинувши лапи й потягнувшись, показуючи, що совість у нього спить глибше, ніж хто-небудь із людей.

— Ти дивись, — прошепотіла Лея, обережно сідаючи поруч із Вирієм, — він навіть не почувається винним.

— Це класика, — зітхнув Тео, риючись у купі упаковок та коробок біля смітника. — Найсолодші злочинці завжди найспокійніші.

— Тео, — вигукнула Векс, нахиляючись до нього, — ти що там робиш?

— Шукаю докази, — пробурмотів він, заглядаючи в кожну складочку. — Тут купа якихось пакетів, етикеток… Ага!

Тео раптом завмер і витягнув розірваний пакунок. Кути аркуша були злиплі від цукрової пудри, але напис ще можна було прочитати:

“Самовідновлювальна суміш для тістечок. Не залишайте без нагляду.”

— Самовідновлювальна… — протягнула Векс, розкриваючи очі. — Тобто торт міг… відновитися сам?!

— А потім знову зникнути, — додав Ерік, миттєво піднімаючи телефон. — Зачекайте, я це зафіксую: “Тістечко, що воскресло: ексклюзивні кадри з місця подій!”
— Ти ще ефекти блискавок додай, — зітхнув Вирій, потираючи підборіддя. — І підпис: “Свідчення очевидців — частково в кремі.”

Лея засміялася, ніжно торкаючись живота:
— Тихіше, не сміши мене, — прошепотіла вона. — Малюк, схоже, влаштував протест проти стресу десерту.

— Ха, він, мабуть, вимагає повторного торта, — засміялася Векс, підморгнувши. — Я б теж вимагала, після такої драми.

Тео постукав пальцем по пакунку, задумливо хитаючи головою:
— Якщо вірити напису… наш торт просто переїхав у морозилку, щоб охолонути, — вимовив він урочисто. — І, мабуть, розтанув, коли температура піднялася.

— Тобто… він не привид? — протягнув Ерік із жалем.

— На жаль, ні, — усміхнувся Вирій. — Просто дуже дисциплінований десерт.

— Я б сказав, занадто самостійний, — буркнув Тео. — І надто липкий.

Діти, Кая й Лум, весело крутилися поруч, насолоджуючись моментом. Крихти, що лишилися після нічної битви, летіли у повітрі, немов сніжинки з ванільного порошку.
— Ми зробимо з них замок! — оголосила Кая, взявши маленьку ложку і почавши виставляти вежі. — І бісквітні мури, і кремові ворота!
— Ого, — усміхнулася Лея. — А Альфа допомагає?

Коричневий пес дивився, не зрушивши з місця, але коли хтось випадково зачепив край замку, він тихо гаркнув і обережно лапою підштовхнув деталі назад. Як справжній охоронець історії.

— Та будь ласка, — махнув рукою Ерік. — Головне, щоб не робили з нього ще одного живого створіння.

Але діти вже не слухали — на столі виростав справжній “тортовий замок” із кремовими вежами, цукровими воротами і навіть маленьким прапорцем із зубочистки.

Лея нарешті отримала новий шматочок. Маленький, пухкий, з шаром ніжного крему. Вона піднесла його до рота… і в ту ж мить малюк штовхнув, так що десерт ледве не полетів прямо на Вирія.

— Ой! — зойкнула вона, засміявшись. — Вибач, я не спеціально!

— Я бачу, — лагідно промовив Вирій, рятуючи тарілку й підхоплюючи її за талію. — Схоже, хтось хоче свій перший десерт уже зараз.

Він нахилився й поцілував її в щоку, а потім у живіт, на що малюк відповів легеньким поштовхом, немов справді брав участь у смаковому випробуванні.

— Точно, — розсміялася Векс, — наш маленький агент кремового фронту!
— Головне, щоб не на стороні ложок, — додав Тео, похитуючи головою. — Бо минулої ночі я ледве відбився.

Ерік усе ще клацав фотоапаратом:
— Генійально! “Післябитва. Сліди солодкої епопеї.” Альфа на фоні, замок із крихт… ідеальний кадр!

— Ти точно поет, — пожартувала Тесса, проходячи повз. — Поет глазурі й драматизму.

— Ага, — кивнув Вирій, — але головне, щоб потім цей поет допоміг мити підлогу.

— Не можу, — відступив Ерік. — Я документую історію.

— Документуєш, га? — хитро усміхнулася Векс. — Тоді підписуй наступний кадр: “Покарання фотографа ложкою.”

І вона замахнулася тією ж ложкою, що вчора зупинила торт. Ерік театрально виставив руку:
— Заради крему — пощади!

Сміх вибухнув у кухні. Лея не могла стримати хихоту, обійнявши живіт, поки Вирій тримав її за плечі, щоб вона не впала зі стільця.

Повітря наповнилося ароматом солодкого, теплом рук, відлунням сміху і тихим шурхотом ранку за вікном.

— Ну що ж… — тихо сказав Тео, глянувши на порожній холодильник, — справа “зниклого торта” офіційно закрита.