85.8 — Ніч торта-привида

Ніч опустилася на дім, як оксамитова ковдра, густо вишита зірками. З вулиці долинав шелест листя, вітер дихав у фіранки, а всередині панувала напружена тиша — така, що навіть чайник на полиці, здавалось, не смів подихнути.

Але спати сьогодні ніхто не збирався. Кухня світилася тьмяним світлом нічника, схожим на місяць у банці, і в цій напівтемряві чатувала справжня нічна варта — з ложками замість мечів і кухонними рушниками замість щитів.

— От скажіть мені, — шепотіла Лея, кутаючись у рожевий халат, — хіба це нормально — чергувати біля холодильника, ніби ми охоронці якоїсь святині?

— Святині солодкої! — урочисто відповіла Векс, стоячи в бойовій позі, тримаючи ложку, мов меч. Її волосся стирчало в усі боки, наче вона вже вела не одну битву з десертами. — Той торт пережив три атаки голодних і одну спробу зникнення. Це стратегічний десерт!

— Ти просто хочеш з’їсти його сама, — пробурчав Тео, який сидів на підлозі, обпершись спиною об шафу й тримаючи в руках чашку з чаєм. — Я бачу, як ти на нього дивишся.
Векс образилась так глибоко, що навіть ложка завмерла в її руці:
— Я, між іншим, дивлюся не на крем, а на мистецтво. Це — шедевр у глазурі. Він надихає!

— Надихає тебе на нічні набіги на холодильник, — підколов Ерік, який сидів на стільці з телефоном, готовим до будь-якого “інстаграмного” моменту. — Якщо цей торт іще раз зникне, я його сфоткаю і виставлю як “привид десерту”. Побачиш, лайки полетять швидше, ніж крихти з тарілки.

— Якщо він знову зникне, ти перший підеш у холодильник його шукати, — буркнув Тео. — З камерою. Без права на повернення.

Коричневий Альфа — велика, пухнаста собака вівчар, схожий на суміш ведмедя і плюшевої іграшки, лежав біля дверцят холодильника й тихо, низько гарчав. Його шерсть поблискувала в світлі нічника, а очі світилися янтарем.

— Тихо, — попередив Вирій, який сидів на підвіконні з чашкою какао, спостерігаючи за всією сценою, ніби режисер абсурдної п’єси. — Він знову щось відчув.

— Може, він просто теж хоче торт, — припустила Векс, — у нього теж є душа!

— І шлунок, — уточнив Ерік. — Причому глибший за наші всі разом.

Лея нервово притиснула живіт. Малюк у неї всередині тихенько штовхнувся — чи то від страху, чи то від аромату ванілі, що ще залишався в повітрі.
— Якщо зараз із холодильника вилізе торт, — прошепотіла вона, — я просто… я не знаю, я переїду на інший поверх.

— Ага, і залишиш нас тут з ним? — Тео примружився. — Спасибі, ми ж не підписувалися на "Полювання на кондитерського полтергейста".

І раптом — клац!

Дверцята холодильника прочинилися самі. Дуже повільно. Без звуку. Просто — відчинилися.

Повітря одразу стало прохолоднішим. Лея стиснула руку Вирія. Векс завмерла з ложкою напоготові. Навіть Ерік перестав знімати.

— Мамочки... — прошепотіла Лея. — Він сам!

— Не рухайтесь, — прошипіла Векс. — Ми маємо справу з тортом-привидом!

І з темряви холодильника… виповзав шматок торта. Повільно, як у поганому фільмі жахів, де монстр замість реву каже: “Сюрприз, я з крему.”

Крем блищав, бісквіт тремтів, наче він дихав. Шматок тягнув за собою слід солодкої глазурі, схожої на слиз із дитячих жахастиків.

— Він… живий, — прошепотів Ерік, блискавично вмикаючи камеру. — Я завжди казав, що десерти не бездушні! Це — нова ера! Кондитерський Штучний Інтелект!

— Вимкни спалах! — гаркнув Вирій, зриваючись на ноги. — Ти злякаєш його!

— “Злякаєш”? — Тео мало не впав від сміху. — Це що, тепер істота з почуттями?!

Шматок торта повз до морозилки, ніби мав якусь місію. Коричнева Альфа, почувши тихе плюх-плюх, насторожилась, а потім, гаркнувши, кинулась уперед. Від несподіванки всі розсипалися хто куди.

— Тримай його! — вигукнула Векс. — За крем! За честь! За калорії!

Вона, не думаючи, вихопила ложку й жбурнула її, як справжній герой кулінарної війни. Металевий снаряд з дзвоном пролетів через кухню і — плюх! — влучив прямо в серце десерту.

Торт здригнувся. Потім — завмер. Потім почав… танути. Просто розчинятися у повітрі, як сон після трьох чашок кави. Крем повільно випарувався, залишивши у повітрі густий запах ванілі.

— Його… нема, — прошепотіла Лея, широко розплющеними очима дивлячись на підлогу. — Він просто… зник!

— Ну, — Тео розвів руками, — принаймні хтось наївся в іншому вимірі.

— Або він став… кремовим духом, — серйозно мовила Векс, глибоко вдихаючи повітря. — І тепер блукатиме між тарілок, шукаючи… ложку відплати.

— Ой, ну досить, — засміявся Вирій, спостерігаючи, як Альфа зосереджено обнюхує підлогу. — Давайте спати. Ранок усе пояснить.

— Ранок, ага, — пробурмотів Ерік, — тільки не дивуйтесь, якщо вранці у морозилці знайдеться напис “Я повернусь”.

— Якщо знайдеться, — хмикнув Тео, — я міняю дієту. Суто салати. Без жодних тістечок.

Лея, всміхаючись крізь втому, притулилася до Вирія. Малюк знову тихенько штовхнувся.
— Сподіваюсь, коли ти народишся, — прошепотіла вона, — то принаймні не будеш тікати до морозилки.