85.7 — Кремовий допит

Кухня штаб-квартири детективів «Пі і Ца» цього разу нагадувала лабораторію божевільного кондитера — або, як любила казати Векс, «кабінет гастрономічних злочинів». На столі диміли пробірки з карамельною есенцією, баночки з есенціями стояли рядами, як пляшечки в алхіміка. Лампа миготіла над каструлею, у якій щось булькало, плювалося кремом і час від часу видавало звук, схожий на сердитий «пух».

Тео стояв у центрі цього кулінарного хаосу — в захисних окулярах, із серйозним виразом обличчя й фартухом, на якому красувався напис «Довіряй, але перевіряй». Його волосся вибилося з-під обруча, а на лобі сяяв крихітний відбиток борошна — знак справжнього наукового шаленства.

— Тобто ти хочеш сказати, — недовірливо протягнула Векс, стоячи поруч і тримаючи ложку, мов шпагу, — що це... брехолом? Але на смак?

Вона підняла брову, уважно вдивляючись у густу масу, що виблискувала кремово-жовтим кольором.

— Саме так, — гордо відповів Тео, змахнувши ложкою, і крапля крему пролетіла просто повз Векс, зупинившись десь на стіні. — Детектор смаку! Якщо людина каже правду — крем ніжний, солодкий, із нотками ванілі. Якщо бреше — стає кислим, як лимон, а якщо приховує щось… — він хитро глянув на неї, — то язик обпікає перцем.

— Чудово, — зітхнув Ерік, стоячи з чашкою кави, — ще б він визначав, хто з’їв мій останній еклер.

— Це була наукова дегустація, — сухо відповіла Тесса, сховавши очі в телефон, хоча куточки її губ зрадницьки сіпнулися.

— Ага, — посміхнувся Ерік, роблячи ковток, — науково з’їла все.

Тео постукав ложкою по столу, як суддя молоточком:
— Тиша, громадо ласунів! Починаємо допит.

Векс театрально вклонилася, викидаючи ложку вгору, немов шаблю.
— Я завжди мріяла стати першою у списку підозрюваних. 

Нарешті мої таланти оцінять.

— Тільки не починай цитувати кримінальні драми, — простогнав Ерік.

— Мовчи, журналісте, зараз працюють професіонали, — відрізала вона.

Тео підніс їй ложку крему з урочистим виглядом.
— Відкрий рот, скажи правду: чи торкалася ти торта минулої ночі?

Векс примружила очі, розправила плечі, наче перед дуеллю, і лизнула ложку. Крем розтанув на язиці, вона задумливо піднесла палець до губ.
— Смак… ідеальний.

— Отже, не бреше, — кивнув Тео. — Можеш не боятись свого язика, хоча він, здається, вже звик до гострих відчуттів.

— Я люблю ризики, — відповіла Векс, підморгнувши. — Особливо ті, що пахнуть ваніллю.

Ерік розсміявся, поставив чашку, схрестив руки на грудях.
— Може, мені теж спробувати? Хоч дізнаюся, наскільки чесний мій рот.

— Ну що ж, палкий журналіст, — Тео зловісно підняв ложку, — твоя черга.

Ерік зробив пафосний жест, змахнувши волосся з чола.
— Гаразд. Якщо я згорю, скажіть світові, що це було смачно.
Лизнув. І за секунду його очі розширилися, а обличчя почервоніло.
— О-о-о! Перчик!

Векс реготнула й схопила найближчу подушку з крісла.
— Брехун!

Подушка з глухим «пух» влучила йому в плече, залишивши слід крему.

— Ей! — Ерік засміявся, кашляючи й водночас намагаючись не вдавитися. — Це не брехня, це темперамент!

— Темперамент не обпалює гортань, — спокійно зауважив Тео, занотовуючи щось у блокнот.

Тесса підвела очі від телефона, ховаючи усмішку.
— Хоч би раз сказав правду, коли справа не стосується флірту.

Ерік глянув на неї — прямо, без звичної усмішки.
— Я завжди кажу правду, коли йдеться про тебе.

Тесса враз спіткнулася думкою, ніби ковтнула повітря з іскрою, і швидко перевела погляд.
— Твоя правда занадто гостра.

— Тепер перевіримо, — втрутився Тео, підносячи ложку. — Тесса, твоя черга.

— Я?! — вона зробила вигляд, що обурена, хоча рум’янець уже зрадливо розцвів на щоках. — Я взагалі тут не головна ласунка!

— М-м, — протягнув Ерік, — то чого тоді сховала серветку за спину?

— Це доказ! — швидко відповіла вона, опускаючи руку.

— От і перевіримо, наскільки чесний твій доказ, — Тео знову підняв ложку.

Вона на секунду заплющила очі, вдихнула запах ванілі, і легенько торкнулася крему язиком. Усі затамували подих.

— Ну як? — спитала Векс, обпершись на стіл.

Тесса мовчки ковтнула, потім повільно розпливлася в усмішці.
— Солодкий. Як перемога.

Ерік скривився, потер язик і, нахилившись ближче, прошепотів:
— А мій, значить, палкий. Тобі, певно, подобаються чесні хлопці без перцю?

— Ні, — вона підняла погляд, грайливо всміхнувшись. — Просто твоїм треба давати молоко після кожного допиту.

Тео закотив очі:
— Ви двоє — ходячий серіал «Кохання і Кулінарія». Повернімося до справи.

У цей момент Векс нахилилася до столу, і щось блиснуло в світлі лампи. Вона прищурупила очі.
— Хлопці… це що, крем?

Усі схилилися. Уздовж плінтуса тягнулася ледь помітна смужка блискучої глазурі — ніби хтось босоніж пройшов по тісту, залишивши слід.