85.5 — Карамельна пастка

Ніч опустилася на сад повільно, як густий шоколадний соус, що стікає по десерту. Повітря пахло липою, ваніллю й невдалими експериментами Тео. Ліхтарики на терасі мерехтіли теплим світлом, ніби знали, що зараз тут відбуватиметься щось водночас геніальне, смішне й абсолютно безглузде.

Хто б міг подумати, що колись вони ловитимуть бісквіт, який має власну волю?

Вирій стояв біля столу з виглядом досвідченого стратега. На ньому була кухонна фартуха з написом “Шеф хаосу”, а в руках він тримав ложку, як генерал шпагу. На столі лежала серветка, де він схематично намалював їхній план операції — щось між картою бою та рецептом десерту.

— Отже, операція “Карамельна пастка”, — урочисто оголосив він. — Тео, ти відповідаєш за карамельні нитки. Векс — за точність кидка. Тесса — за коментування процесу з легким сарказмом.

— Легким? — підняла брову Тесса. — Я, між іншим, сертифікований майстер сарказму з відзнакою.

— Тим більше, — посміхнувся Вирій. — Нехай твоє слово буде гострішим за ніж для тістечок.

— І бажано — не в мою сторону, — пробурмотів Ерік, перевіряючи фокус на камері. — Бо я документую цю катастрофу для нащадків.

Тео тим часом стояв біля плити, в наукових окулярах і з серйозним виглядом алхіміка. Карамель пузирилася в каструлі, немов магічне зілля, що ось-ось вибухне.

— Якщо воно бахне, то я винен лише наполовину, — спокійно заявив він.

— Поліпшення, — кивнула Векс. — Минулого разу ти вибухнув на всі сто. І мої шкарпетки досі пахнуть ірисками.

— Це була експериментальна серія, — буркнув Тео, помішуючи карамель.

— Ти називаєш це серією? Це був карамельний апокаліпсис! — підколола Тесса.

Поки дорослі сперечалися, діти бігали садом, збираючи інгредієнти. Лум гордо ніс банку шоколадного соусу, Кая — ложку розміром з весло. А за ними, як завжди, біг Альфа — з серветкою в зубах, ніби офіціант у п’ятизірковому ресторані.

— Сюди, шефе! — кричав Лум. — Ми принесли боєприпаси!
— Це не боєприпаси, це калорії, — виправив його Вирій, але вже з усмішкою.

Нарешті все було готово. Карамельні нитки блищали на столі, Вирій розкреслив на землі схему, схожу на обрядове коло.

— Ми кладемо нитку ось тут, — показував він палицею, — змащуємо центр шоколадним соусом, і чекаємо, поки бісквіт прийде на запах.

— І що потім? — спитала Лея, закутана в плед і з чашкою теплого какао. Її живіт ніжно підіймався під тканиною — шостий місяць уже давав про себе знати.

— Потім — оп! — тісто прилипає. І ми його вивчаємо.

— Або їмо, — вставила Тесса.

— Наука, — зітхнув Тео. — Вимагає жертв.

— Лише не з мого холодильника, — попередила Лея.

Пастку розклали біля тераси. Карамельна нитка світилася, мов золота павутина, сплетена якоюсь кондитерською богинею. Шоколад блищав на місячному світлі, і навіть Вирій визнав: воно виглядає надто смачно для науки.

— Все готово! — вигукнула Кая.

— Супер, — кивнув Вирій. — Головне тепер — нічого не чіпати.

Тиша. Мить урочистості. І тут почувся знайомий звук — “шльоп-шльоп-шльоп”.

Всі повернулися.

І побачили Альфу.

Він стояв просто в центрі пастки. Морда з шоколадом, лапи в карамелі, хвіст приклеєний до трави. І вигляд — максимально задоволений.

— Альфа!!! — вибухнув хор голосів.

— Він злизав соус! — крикнув Тео.

— Саботаж! — вигукнула Векс. — Саботаж на рівні Мішлена!

Ерік не витримав — засміявся й почав знімати.
— Назва кадру: “Місце злочину. Солодкий агент-007”.

Альфа, залиплий у карамелі, намагався поворухнутися, але його хвіст хлюпнув і застряг ще міцніше. Пес сів, зітхнув і видав звук, схожий на “ммммммм”.

— Принаймні комусь смачно, — буркнула Тесса, спостерігаючи за ним.

Вирій зітхнув і спустився на коліна, обережно відчищаючи карамель з хвоста.
— Ходімо, липкий агент, — сказав він. — Ти під арештом за надмірну солодкість.

Альфа тихо скиглив, а потім лизнув Вирію руку — липку від карамелі.
— Ну тепер я частина доказів, — пробурмотів Вирій.

Лея, сміючись, погладила живіт:
— Мій малюк напевно думає, що ми потрапили в кулінарний цирк.

— Якщо це цирк, то я хочу повернення грошей за квиток, — сказав Тео, оглядаючи карамельні руїни.

— А я — автограф бісквіта, — додав Ерік, клацаючи камерою.

Та раптом Тео став серйозним.
— Може… ми мислимо надто буквально.

— Ти про що? — спитав Вирій.

— Якщо тісто живе, може, воно пам’ятає. Пам’ятає, хто його створив. Місце, запах, почуття…

Векс задумливо підняла брову.
— Ти хочеш сказати, що у бісквіта є спогади?

— А чому ні? — тихо сказала Лея. — Рецепти — це теж пам’ять. Кожен раз, коли я готую какао з гвоздикою… я згадую.