Розділ 85 — «Торт, що сам себе з’їв»; 85.1 — Солодкий злочин на порозі серпня

Серпень у Хроніках — це пора, коли сонце здається гігантською лампою, забутою кимось увімкненою над головою, а навіть айс-лате здається гарячим.
Попри спеку, у дворі панував веселий хаос: гірлянди з лимонів хиталися на вітрі, бузкові кущі прикрашалися бантиками, а зі старої колонки лунала музика — щось між танго й дитячим хором, бо плейлист складав Лум.

Причиною зібрання стало родинне свято, яке вони самі вигадали кілька років тому — День Великого Незрозумілого Приводу.

Традиція з’явилась, коли якось Тесса принесла торт просто так, без причини, а Вирій сказав:

— Якщо ми святкуємо без причини, значить, привід дуже вагомий — просто ми його ще не зрозуміли.

І з того часу щороку в серпні всі збиралися святкувати щось невідоме, але, напевно, дуже важливе.

Цього разу причиною вважалось “рівно три з половиною роки з моменту, коли Альфа навчився не гризти подушки”.

Посеред столу стояв головний герой — торт-гігант, триярусна вежа кремової пишноти, прикрашена ягодами, блискітками і невеличким прапорцем із написом:

“Хай живе Незрозумілий Привід №8!”

Торт сяяв, ніби зсередини світився власним щастям.
Навіть пташки на дротах нахиляли голови, спостерігаючи — можливо, теж хотіли шматочок.

— Якщо він не смачний, то хоча б фотогенічний, — зітхнув Ерік, обережно підбираючи ракурс. Його камера блищала, як дорогоцінний артефакт.

— І не смій різати, поки я не зроблю хоча б п’ять кадрів! — додав він, наче попереджаючи невидимого злочинця.

Векс театрально закотила очі:
— Минулого разу ти теж так казав. Ми чекали пів години, а потім з’їли половину без тебе.

— Тоді світло було погане, — образився Ерік. — І взагалі, мистецтво не терпить поспіху!

— А ми не терпимо голоду, — оголосила Тесса, витираючи піт серветкою. — Якщо хтось не вріже торт у найближчі три хвилини, я це зроблю сама!

Лея сиділа в тіні персикового дерева, розслаблено погойдуючи ногою й однією рукою тримаючи живіт.

— Не смій різати… — повторила вона з усмішкою. — А мій малюк каже, що вже можна.
Живіт легенько рухнув під долонею, ніби хтось ізсередини постукав у двері.

Вирій нахилився й торкнувся губами її скроні.
— А він у тебе справжній гурман, — прошепотів. — Не встиг народитись, а вже має смак на тістечка.

— Ти його батько, — пожартувала вона. — Генетика, коханий, це страшна сила.

Він засміявся і ніжно притулився до неї лобом:
— Добре, якщо колись він вкраде шматок торта — це буде не злочин, а сімейна традиція.

— Головне, щоб не цілий торт, — усміхнулась вона. — Бо це вже батьківський рекорд.

Альфа тим часом обережно обнюхував ніжку столу, звідки спокусливо пахло ваніллю, і, роблячи вигляд, що просто “перевіряє обстановку”, зробив пару кроків ближче до торта.
— Альфо, ні! — вигукнула Кая, чотирирічна донька Векс і Тео. — Не їж без черги!

Собака миттєво відступив, ображено пирхнувши, як справжній актор, якому зірвали репліку.

Векс гордо сказала:

— Моя донька — єдина в сім’ї, хто може зупинити Альфу силою голосу.

Тесса хмикнула:

— Та ні, просто він боїться її більше, ніж будь-якого пилососа.

Поруч Лум, син Тесси й Еріка, уже готувався проголосити “Тост за торт”:

— За найсмачнішу річ на світі! — урочисто сказав він, піднявши склянку з лимонадом, який був занадто солодкий навіть для нього.

— За найсмачнішу річ на світі! — підтримали дорослі, дзеленчачи склянками.

— А за кого ми взагалі святкуємо? — серйозно спитала Кая, нахиливши голову. 

— За Незрозумілий Привід, — відповів Вирій.

— А хто це такий?

— Це дуже важливий пан, який з’являється лише тоді, коли всі щасливі й ситі.

— Тобто він приходить після торта? — уточнила дівчинка.

— Саме так, — підтвердила Лея. — І ніколи раніше.

Тесса зняла капелюх і віяла себе ним, ніби гасила внутрішню пожежу:

— Я не розумію, чому ми не могли просто купити морозиво? Хто влаштовує “тортову церемонію” при тридцяти семи градусах?!

— Ми, — гордо заявила Векс. — Бо ми — романтики з харчовими нахилами.

— Точно, — додав Тео, підморгуючи їй, — я навіть заздалегідь охолодив ложки, щоб усе виглядало професійно.

— Професійно? — здивувалася Тесса. — Та ви просто хочете, щоб ми померли красиво, з кремом на вустах!

— Я тільки не розумію, — втрутився Ерік, клацаючи камерою, — чому у мене на фото завжди хтось кліпає? Вирію, ти щойно моргнув на найкращому кадрі!

— Вибач, у мене рефлекси, — відповів той. — Коли я бачу спалах, я думаю, що це постріл.

Усі розсміялися.
Вирій налив Лєї холодного компоту й поставив поруч.