84.7 — Розв’язка і ніжний епілог

Містечко потонуло в святковій атмосфері. На центральній площі розвішали гірлянди з червоних паперових томатів, а справжні помідори акуратно лежали в кошиках — тепер уже як почесні «артисти». Діти носили картонні капелюшки з написом «ТОМАТНИЙ ПРАНКЕР», а дорослі сміялися, згадуючи, як ще вчора ті самі плоди літали їм у лоба.

Скрізь пахло свіжим хлібом і томатним соусом, який готували прямо на площі у величезних казанах. Гурт місцевих музикантів наспівував веселу мелодію, а один із них навіть підтакував акордами, підкидаючи маленький помідор на струнах гітари.

— Із сьогоднішнього дня офіційно оголошую: щороку першого серпня у нас — День томатних пранків! — урочисто проголосив голова містечка, витираючи сльозу від сміху, бо щойно один помідор примудрився стрибнути йому на плече й залишити червону пляму на піджаку.

— І піджак теж щороку змінюватиму! — додав він, і натовп вибухнув реготом та оплесками.

У першому ряду стояли діти. Лум і Кая — горді, серйозні, з маленькими медалями-значками «Помічник детектива», що виблискували на їхніх футболках. Вони стояли так урочисто, наче перед парадом.
— Це що, справжнє? — шепнула Кая, чіпаючи свій значок, і в очах її блиснув вогник недовіри.

— Справжнє! — підтвердив Лум і аж випрямився, як солдат. — Ми тепер майже детективи.

— Майже? — вона підняла брови.

— Ну… детективи без вусів і капелюхів. Але все одно звучить круто! — гордо буркнув він.
Кая пирснула сміхом:

— А я думала, що ми клоуни.

— Ми клоуни-детективи! — не знітився Лум. — Це ще крутіше.

Альфа гордо крокував поруч, тримаючи в зубах один помідор — так, ніби це був діамантовий кубок. Його хвіст гатив по ногах усім навколо, але ніхто не обурювався, бо хвіст був мов орденська стрічка переможця.

— Альфа, — усміхнувся Вирій, — ти офіційний охоронець свята.

Пес гавкнув так урочисто, що навіть дорослі зупинилися і вклонилися йому, мов генералу. 

Один старенький дідусь навіть прокричав:

— Генерал Альфа, командуй парадом!

І Альфа справді почав марширувати, викликаючи новий спалах сміху.

Пари теж знайшли момент для себе.

Ерік нахилився до Тесси, обійняв за талію й шепнув прямо у вухо:

— Уяви, ми вижили після нападу бумеранг-помідорів. Отже, разом ми можемо все.

Тесса розсміялася, але в її очах тепліла ніжність:

— Якщо я витримала тебе з соком на сорочці й червоним носом після того «пострілу», то, мабуть, справді можу витримати будь-що.

— То, може, наступного разу зіграємо у «битву кавунів»? — підморгнув він.

— Тільки якщо ти сам потім прибереш двір! — відказала вона і поцілувала його так ніжно, що навіть помідори, які стрибали довкола, зупинилися на мить, наче дивилися кіно й аплодували соком.

Тим часом Вирій і Лея прогулювалися повз клумби, тримаючись за руки. Вона легенько погладила живіт рукою, відчуваючи, як малюк ніби радіє святу разом із ними. Лея зупинилася й нахилилася до нього:

— Пам’ятаєш, як ти падав у той кошик з томатами?

— Пам’ятаю, — буркнув він, удаючи, що сердиться. — Там було слизько!

— Там було смішно, — поправила вона й засміялася.

— Але пам’ятай і те, хто тебе з нього витягав, — підняв брову Вирій.

— Мій герой, — усміхнулася Лея і поцілувала його прямо на очах у всього містечка. Вона відчула, як малюк штовхнувся всередині, наче погоджуючись із цим ніжним моментом.

Декілька перехожих засвистіли жартівливо:

— Ого, романтика на помідорному тлі!
Вирій почервонів, але обійняв її міцніше, ніж будь-коли, і прошепотів:

— І хай сміються. Я щасливий.

А от Векс і Тео традиційно не могли без своєї вічної суперечки.

— Ти бачив, як я цілувала тебе після трюку помідорів? Це був найкращий поцілунок вечора! — гордо сказала Векс, 

притримуючи Каю на руках.

— О, ні, — Тео розсміявся й нахилився ближче. — Мій був кращим.

— Твій був мокрим! — відрубала вона, але очі її світилися щастям.

— То й що? Це додає ефекту. Тепер перевіримо ще раз, — і він поцілував її так, що Кая закричала на всю площу:

— Тато і мама знову змагаються! А переможець отримає… ще один помідор!

— Ні! — в унісон вигукнули Векс і Тео й засміялися так голосно, що мало не впустили доньку.

Усі навколо реготали. Атмосфера була легкою, теплою, майже казковою.

Наостанок, коли сонце торкнулося обрію й обриси будинків вкрилися золотим сяйвом, усі пари зустрілися посеред площі. Лея трохи змістила вагу, підтримуючи живіт, і відчула, як малюк рухається під її рукою, ніби теж святкує разом із ними.
 Три поцілунки злилися в єдиний момент ніжності: Ерік і Тесса — із пристрастю й жаром, Лея і Вирій — спокійно й ніжно, Тео й Векс — грайливо й смішно, ще й під аплодисменти своїх дітей.