84.5 — Таємний код помідорів

Теплиця, яка ще хвилину тому вибухала хаосом і червоними бризками, тепер стала схожа на аркуш, списаний червоним чорнилом. Волога земля відбивала м’яке світло ліхтарів, десь за стінами нічні комахи дзижчали, а всередині панувала дивна тиша — та, яка виникає лише після великої сцени. Повітря пахло соком, свіжістю й чимось ледь солодкуватим, як після дитячого карнавалу.

Герої повільно рухалися теплицею, обережно оглядаючи все навколо. Лея трохи підтримувала долонею живіт, відчуваючи, як кожен крок трохи важчий, ніж зазвичай. Кожен крок лунав так, ніби земля сама слухала їхню пригоду.

— Гляньте сюди! — раптом закричав Лум, підстрибнувши так високо, що майже торкнувся рукою полиці з горщиками. Його пальчики вказували на дивний слід соку, що тягнувся довгою кривою. — Тут написано… хм… щось дивне! Наче слово, але з помідорів!

Усі одразу підбігли. Тиша розірвалася шурхотом кроків, і кожен схилився, ніби це була не пляма, а дорогоцінна рукописна манускрипт.

— Лум, — видихнула Кая, очі її блищали, — це ж справжній код! Дивись, бачиш ці плями? Це ж літери!
— Ого… — хлопчик нахмурився, роблячи вигляд, що він уже професор помідорної філології. — Може, тут написано: 

«Покиньте нашу теплицю, бо ми небезпечні!»
— Або «Ми ображені, що нас їдять без овацій!» — усміхнулася Кая.

Вона присіла, торкнулася стіни пальчиком і розтягнула сокову краплю, ніби це була фарба.

— Я ніколи не думав, що помідори можуть бути поетами або, ще гірше, критиками, — пожартував Лум, гордо закинувши голову.

Лея, яка завжди була уважною до дрібниць, нахилилася ще ближче. Вона обережно нахилилася, трохи згинаючи коліна, щоб не перенавантажити живіт. Її пальці ковзали по стіні з такою обережністю, ніби вона торкалася давніх ієрогліфів.

— Давайте спробуємо розшифрувати… — її голос звучав урочисто. — Бачите ці вигини? Вони повторюються. Це не просто плями. Це повідомлення.

Вона трохи підвела голову, поглянувши на Вирія. Її усмішка світилася довірою.

— Вони хочуть… розважати, але відчувають, що їх не цінують як артистів.

Вирій, який стояв поруч, раптом відчув, що не може втриматися від ніжності. Лея поклала одну руку на живіт, відчуваючи маленький поштовх малюка, і посміхнулася ще тепліше. Його рука потяглася, і він провів пальцем по її щоці, залишаючи ледве помітну смугу тепла.

— Без тебе я б бачив лише хаос і клякси, — сказав він, голос його був і теплий, і жартівливий. — А ти перетворюєш це на сенс.
— Іноді сенс народжується саме з клякс, — відповіла Лея, ледь усміхнувшись, але її щоки вже розгорялися, як світанок.

— Вони просто клоуни! — раптом вигукнула Кая, і її голос відлунням прокотився теплицею. — Їм потрібна сцена! — Вона відразу схопила Лума за руку. — Дивись, дивись! Тут написано: «Ми любимо виступати!»

— Чекай, чекай, — заперечив Лум, нахмуривши брови. — Це може значити й інше: «Ми любимо стрибати на голови людям!»
— Лумчику, ти занадто драматизуєш, — засміялася Кая. — Вони ж смішні!

Тим часом Векс, яка стояла трохи осторонь, не могла відірвати очей від доньки. Її обличчя сяяло від гордості, і вона прошепотіла так тихо, що спершу почула лише сама:

— Це неймовірно… моя Кая розуміє їх краще, ніж ми.

Тео, що був поруч, засміявся й нахилився до неї. Його губи ледь торкнулися її волосся, залишивши ніжний поцілунок.

— Ну що ж, Векс, схоже, наша донька має талант бачити душу навіть у… помідорах. Може, скоро вона стане їхньою менеджеркою?

Векс розсміялася, але в її очах блиснула сльоза ніжності.

На іншому боці теплиці Ерік і Тесса розглядали інші символи. Ерік, присівши, нахилився так близько, що його плече торкалося Тессиного.

— Дивись, — прошепотів він. — Це не просто пляма, це… ніби автограф.
— Автограф? — здивувалася вона. — У сенсі «Помідор-старший» підписався?
— Ага, саме так. — Ерік усміхнувся. — Вони маленькі художники, які хочуть, щоб їх помітили.

Тесса теж засміялася, але потім зітхнула:

— Це навіть мило… і смішно водночас. Хто б подумав, що наша велика таємниця — це мрія про сцену?

Ерік нахилився ближче, його голос став глибшим, теплішим:

— Ми не просто ловимо бешкетників. Ми відкриваємо їхню душу… у вигляді соку.
— І, може, навіть самі трошки стаємо артистами, — підморгнула йому Тесса, усміхаючись так, що серце його забилося швидше.

Поки дорослі занурювалися в «помідорну філософію», діти перетворили розшифрування на гру. Вони бігали від плями до плями, придумуючи власні «переклади»:

— Тут написано: «Ми вимагаємо цирк!» — вигукувала Кая.
— А тут: «Дайте нам костюми!» — додавав Лум.
— А це схоже на сердечко, — тихо сказала Кая. — Може, вони нас люблять?
Альфа, стоячи поруч, серйозно дивився на стіну й раптом гавкнув, ніби підтверджуючи: «Так, люблять».

— Бачите? Навіть Альфа зрозумів! — захихотів Лум.

Всі розсміялися, навіть Векс, яка ще витирала з волосся червоні бризки. І в цій миті, серед запаху землі й сміху, всі відчули, що ця ніч — особлива.