84.4 — Засідка в теплиці

Теплиця стояла мовчазно, наче велика прозора фортеця, що чекала на свій нічний бій. Скло було вкрите розводами й червоними плямами, які залишилися від попередніх «нападів» помідорів. Десь під стінами ще сохли сліди сокових бризок, що нагадували дивні абстрактні картини.

Герої ретельно готувалися до засідки. Ящики були розставлені як барикади, маленькі сіті прикривали проходи, а дитячі відерця — яскраві жовті й сині — стояли в готовності, ніби смішні пастки, які лише прикидаються безневинними іграшками.

Повітря було наповнене запахом вологої землі, стиглих томатів і свіжої трави, але разом із тим у ньому відчувалася якась дивна тривога, передчуття, що скоро ця тиша вибухне чимось несподіваним.

— Готово, — тихо прошепотіла Лея, присівши за ящиком. Вона обережно визирнула крізь щілину, її волосся злегка торкалося скла. Лея обережно підтримувала живіт однією рукою, відчуваючи, як рухи всередині нагадують про маленького пасажира. — Сподіваюся, цього разу ми справді спіймаємо їх на гарячому.
— Не хвилюйся, ми ж командна робота, — відповів Вирій, і його тепла рука знайшла її руку у темряві. Він стиснув її ніжно, підбадьорюючи. Лея на мить поклала іншу руку на живіт, відчуваючи легкий поштовх, і посміхнулася Вирію.— Навіть якщо буде трохи хаосу, ми впораємось.
— Хаос уже пахне в повітрі, — посміхнулася Лея, і в її голосі було водночас хвилювання й веселий вогник.

Діти й Альфа теж зайняли позиції. Лум серйозно вмостився на низькому ящику, сперши підборіддя на руки, і його очі уважно ковзали по темних кутках теплиці. Він виглядав майже як справжній маленький детектив, що готується до великої справи.

Кая, навпаки, не могла всидіти спокійно. Вона притиснула відро до себе, наче щит, і щулілася за ним, час від часу приглушено сміючись:
— Якщо помідор вискочить, я його… БАМ! — і вона показала, як відро буде її суперзброєю.

Альфа ж тримався по-солдатськи: стояв біля входу, гарячково обнюхував повітря, і його вуха нервово смикалися. Але час від часу він кидав оком у бік парку, де крякали качки. Було очевидно, що його серце розривалося між двома інстинктами: бути серйозним охоронцем і бігти за качками, які так нахабно насміхалися своїм «кря-кря».

Ніч накрила теплицю м’яким ковдрою темряви. Ліхтарики детективів були вимкнені, щоб не злякати «ворога». Лише місячне світло пробивалося крізь скляні стіни, відкидаючи дивні відблиски.

І раптом — тиша задрижала. З глибин теплиці пролунав звук. Наче хтось надув міхур у воді, і він булькнув. Потім другий. І третій. І ось уже десятки голосів злилися в щось схоже на дивний хор:
— Буль-буль-буль-бу-бу-буль!

— Вони… співають? — здивувалася Тесса, широко розкривши очі.
— Це… хор помідорів, — серйозно промовив Лум, схопивши своє іграшкове відерце, наче справжній щит. — Вони готують атаку!

І точно: з темряви почали стрибати червоні кулі. Помідори, живі, веселі, нахабні. Вони відскакували від сіток, пролітали повз голови і падали просто на героїв.

— О-о-о! — заверещала Кая, коли один томат врізався в її відро і розлетівся на сокові краплі. — Вони сміються з нас! Чуєте?
— Це не сміх, це… музика хаосу! — захоплено вигукнув Лум і кинувся ловити ще одного «стрибуна». Помідор зловтішно відскочив від його рук і бризнув соком йому прямо в чоло.

У цей момент Ерік не роздумував ні секунди. Він різко потягнув Тессу до себе, закриваючи її від чергової «томатної бомби».

— Тримайся міцніше, — пробурмотів він, притискаючи її ближче. — Ці шибеники не жартують!
— Я й не думала, що мене буде рятувати від помідорів самий найсміливіший чоловік, — засміялася Тесса, глянувши йому прямо в очі. — Знаєш, я в безпеці, поки ти поруч.
Їхні погляди зустрілися, і світ, здавалось, зупинився — навіть коли червона куля врізалася в ящик поряд, розлітаючись бризками.

В іншому куті Вирій прикривав Лею. Він притис її руку до своєї, і вони сиділи плечем до плеча, схилившись за барикадою.

— Справжній бій за любов… і проти помідорів, — прошепотіла Лея, сміючись крізь тривогу. Вона відчула ще один легкий рух зсередини і сміливо зітхнула, відчуваючи, що малюк теж готовий до пригод.
— Саме так, — відгукнувся Вирій і нахилився ближче, поки ще один «помідорний солдат» відскочив від його плеча. — Але я не віддам тебе навіть цим червоним артистам.

Тео тим часом спіймав момент, коли зверху несподівано обвалився цілий «томатний водоспад». Він різко підхопив Векс на руки, відскочив убік і врятував її від липкого душу.

— Тримайся, Векс! — вигукнув він, крутячись так, що помідори пролетіли повз.
— А-а-а! — реготала вона, обіймаючи його за шию. — Ми точно виживемо в цій червоній бурі?

— Ми не просто виживемо, — зухвало промовив Тео, нахиляючись до неї, — ми зробимо це красиво!

І, попри хаос навколо, він поцілував її просто посеред битви. Її сміх, змішаний із гуркотом «помідорних вибухів», лунав так, ніби й сам бій став святом.

Діти стрибали від укриття до укриття:
— Помідори-босси сміються з нас! — кричала Кая.
— Вони точно знають, як розважати! — додавав Лум, і його очі сяяли. Він навіть встиг підкинути один «снаряд» Альфі.

Альфа серйозно спіймав томат лапами, відскочив убік, але коли черговий помідор бризнув йому прямо в ніс, пес чхнув і злякано гавкнув, наче кричав: «Це вже занадто!»