83.3 — Колесо огляду та «розвідувальні» погляди

Колесо огляду повільно здіймалося вгору, і компанія відчувала, як серця калатають у ритмі величезного механізму. З висоти все виглядало інакше: гірки, каруселі, атракціони — усе грало яскравими кольорами, а крики й сміх людей долинали, немов легка музика, змішуючись із запахом солодкої вати та попкорну.

Лея легенько поклала долоню на живіт — відчувала, як усередині теж заворушилося маленьке серце, ніби підлаштовуючись під ритм колеса.

Лум сидів на колінах у Тесси, його очі блищали від захоплення та трохи від страху:

— Ооо! Там… там гірка! — закричав він, махаючи ручками.

— Ага, — сміялася Тесса, притискаючи його до себе, — а ти що, готовий стати маленьким дослідником неба?

Ерік тримав їх з обох боків, обережно підтримуючи Лума:

— Мабуть, Лум бачить цілий парк, ніби він його власник.

— Я бачу все! — реготав Лум, струшуючи головою й намагаючись дотягнутися до ручки Тесси, ніби вона могла його врятувати від висоти.

Кая сиділа на колінах у Векс. Її маленькі ручки невпевнено тріпотіли в повітрі, намагаючись дотягнутися до ручки Тео, який обіймав обох, щоб тримати рівновагу.

— Га-га! — сміялася Кая, тріпотячи ніжками. — Я бачу Лума!

Лум, почувши це, реготав у відповідь, відштовхуючи Тессу лише трохи, щоб зручно повернути голову:

— А я бачу тебе!

— Лум, не падай! — сміялася Тесса, притискаючи його щільніше. — Ти ще не літаєш сам!

Векс, тримаючи Каю, нахилилася до Тео:

— Він такий маленький, а вже стільки радості!

— І така маленька, — додав Тео, поцілувавши Векс у щоку, — а її сміх може змагатися з усім парком разом.

Вирій і Лея сиділи в сусідній кабіні. Колесо піднімалося все вище, вітер розвівав волосся, Лея сміялася через легкий страх:

— Ого… високо… — прошепотіла вона, стискаючи поручень. 

Лея глибше вдихнула, трохи хвилюючись — не за себе, а за того маленького пасажира, який разом із нею “катався” всередині.

Вирій нахилився, торкнувшись губами її щоки:

— Я поруч, Лея. Ми разом, навіть на вершині світу.

— Удвох… — прошепотіла вона, торкаючись його руки. — Хоча ні, нас уже троє.
Вирій м’яко посміхнувся:
— Тим більше, тоді це вершина нашого світу.

Їхні губи торкнулися у ніжному поцілунку, сміючись через вітер, що розвівав волосся і змушував їхні руки триматися за поручні.

— Я не очікувала, що колесо буде таким… романтичним, — посміхнулася Лея.

— Хіба можна оминути момент, коли ти дивишся на парк зверху й бачиш його очима кохання? — відповів Вирій, притискаючи її руку до своєї.

Лум і Кая почали влаштовувати невеличку «розвідку»: намагалися заглянути один до одного через скло кабінки, плутаючи сміх і крики:

— Я бачу Лума! — прокричала Кая.

— А я тебе! — реготав Лум, намагаючись підняти голову, щоб простежити за нею, його ручки махали в повітрі, а Тесса притискала його безпечно до себе.

Всі діти були на висоті, де доторкнутися до Альфи не вдавалося, тож Лум лише показував пальцем і сміявся:

— Альфа! Вона внизу! Я хочу її доторкнутись!

— Ти ще маленький дослідник, Лум, — реготала Тесса. — Пес оберігає тебе знизу, а ми з тобою в кабінці.

Альфа бігав під колесом, підстрибуючи та гавкаючи, ніби контролюючи порядок і веселощі: він уважно стежив за кожним рухом дітей, підбігаючи ближче, коли вони махали руками у повітрі.

— Гей, Альфа! — реготав Лум, махаючи лапками у бік пса.

— Він стежить за нами, — сміялася Тесса. — Всі в безпеці!

Ерік дивився на Лум і Тессу, посміхаючись:

— Це найвеселіша кабіна у світі. І ми її тримаємо в абсолютній безпеці.

— Так, навіть якщо діти вирішать втекти, — підморгнула Тесса, — ми їх спіймаємо.

Колесо зупинилося на вершині кілька секунд. Вид на парк відкрився у всій красі: гірки, каруселі, маленькі стежки, крамниці з солодощами. Усіх охопила хвиля захоплення: дорослі тихо посміхалися, діти пищали від радості.

— Ось це вид! — прошепотіла Лея, притискаючись до Вирія. Її долоня знову лягла на живіт — цей жест став майже несвідомим. Вона дивилася вниз і думала, як одного дня покаже цей парк тому, хто зараз тихенько слухає світ усередині неї.

— І ми його бачимо разом, — додав він, торкаючись губами її щоки, поки колесо почало повільно опускатися, готуючи компанію до наступної пригоди.

Маленькі «розвідувальні» сміхи Лума і Каї змішувалися з радісними вигуками дорослих, ніжні дотики та пригодницькі моменти на висоті робили катання справжнім святом для всіх. Колесо повільно опускалося вниз, і всім здавалося, що перед ними ще чекає цілий світ веселощів і маленьких чудес, де кожен момент може стати пригодою.