82.20 — Падіння пам’яті

Лабораторія-пекарня, яка ще хвилину тому вирувала хаосом магії та десертів, тепер стояла у тривожній тиші. Пил крему і блискіток осів на підлозі, повітря пахло ваніллю, шоколадом і гіркотою поразки. Амнезіус лежав на холодній плитці, розгублений і знесилений, його величезні очі намагалися зрозуміти, що відбувається, але нічого не працювало.

Лум, маленький, але шалено рішучий хлопчик з блиском в очах, стискав великий шматок торта у своїх пухких ручках. Його чотири з половиною роки не завадили йому мати непохитну сміливість:

— Ось тобі, шефе! — крикнув він і з неймовірною рішучістю запихнув шматок торта в рот Амнезіуса. Крем липнув до губ і щік ворога, його очі розширилися від несподіванки. — Я хочу… — Лум зробив паузу, глибоко вдихнув і, ніби це була найважливіша справа у світі, промовив: — я хочу сходити на атракціони! Хочу спокійно покататись на колесі огляду із сім’єю, друзями… щоб ніхто не намагався нам забути щось важливе!

Амнезіус почав кашляти, крем розмазався по підборіддю. Його губи тремтіли, очі затуманилися. Поступово щось у ньому зламалося: його власний десерт, який мав бути магічною зброєю, став його прокляттям.

— А хто я?.. — промовив він тихо, ледве чутно. Повітря навколо нього закрутилася у густий туман. Зітханням, схожим на останній подих спогадів, він зник, і разом із ним розтанули останні залишки його контролю.

Місто нарешті зітхнуло. Пам’ять почала повертатися, як ніжний струмок, що розливається по вулицях.
— Де я?.. — Кая, сміх її ще дзвінкіший від полегшення, сіла на підлогу і похапцем торкнулася обличчя батьків. — Мама? Тато?
— Ми тут, малятко, — промовив Векс, обіймаючи її і притискаючи до себе. — Ти згадала нас!

— Я пам’ятаю! — заволала Кая, стрибаючи у їхні обійми. — Я вас пам’ятаю!

Вирій, відчувши спокій після хаосу, притиснув Лея до себе, губи зустрілися в ніжному поцілунку, їхні серця билися у єдиному ритмі.

— Нарешті… ми разом, — тихо прошепотіла Лея, відчуваючи тепло його рук і рішучість у погляді.

Тесса кинулася в обійми Еріка, губи їхні зустрілися, довгі хвилини ніжності змішалися зі сміхом і полегшенням.

— Ми пережили все… — прошепотіла вона, не відпускаючи його.

Векс і Тео міцно обійняли Каю, усі троє сміялися, обмінюючись щирими поцілунками і сміхом, який лунав так дзвінко, що здавалося, ніби саме повітря радіє.

Лум, все ще тримаючи шматки торта, обережно пробує їх на смак, щось між захопленням і огидою, і з глузуванням каже:

— Фу! Мама робить смачніший! — і вже тихо додає, витираючи крем із рук: — Стомився… хочу спати. Завтра — солодка вата і атракціони…

Всі сміялися від його невимовної щирості. Вирій підморгнув 

Лея, Тесса подивилася на Еріка із теплотою у погляді, Кая сміялася і стрибала між батьками. Альфа тихо підійшов і підсунув лапу, немов обіймаючи кожного, хто пережив ці випробування.

— Ну що, хлопці та дівчата, — тихо буркнув Лум, витираючи крем з рук, — настав час відпочити… і трохи насолодитися спокоєм.

І хоч залишки торта і блискіток ще розсипалися навколо, у всіх було відчуття повного завершення. Родини знову були разом. Обійми, поцілунки, сміх дітей, легкий хаос залишків десертів і блискіток — усе це стало символом перемоги пам’яті, любові та дружби над страхом і магією.

Світ повернувся до себе, а серця детективів билися у гармонії з новим днем, повним тепла, радості і неймовірної легкості після хаосу. Вони знали, що попереду будуть ще пригоди, але зараз вони могли просто сміятися, обійматися і насолоджуватися сім’єю.

Кімната вибухнула життям. Крихітні ніжки дітей тупотіли по підлозі, розносячи залишки крему і блискіток, що ще хвилину тому висіли у повітрі. Кая, сміючись, намагалася спіймати Лума, який у відповідь втік із маленьким шматком торта, тримаючи його обома руками так, наче це була скарбниця.

— Лум! — закричала Тесса, намагаючись підбігти, але хлопчик спритно підсковзнувся між її ногами, сміючись так дзвінко, що звук лунав по всій лабораторії. — Віддай торт!

Альфа, мов тінь, з’явився раптово і весело підхопив останній шматок, що Лум поклав на підлогу, й утік, залишаючи всіх в захопленому здивуванні. Його великі лапи залишали по підлозі блискучі сліди крему, а хвіст тремтів від радості.

— Альфа! Поверни торт! — закричав Вирій, але у голосі відчувалася лише легка усмішка.

— Ні, це моє! — сміявся Лум, розмахуючи руками, і майже падав від сміху, коли намагався дістати свого «скарбу» назад від Альфи.

Блискітки літали повсюди, ніби маленькі зірки вибухнули в повітрі. Кая сміялася і падала на подушку залишків крему, голос її перетворювався на дзвінке ехо радості. Її сміх і маленькі ридання від захоплення змішувалися, і в кімнаті відчувалася неповторна енергетика щастя.

Вирій обережно схопив Лею, піднімаючи її на руки, і вони разом спостерігали, як діти влаштовують власний хаос.

Він погладив її живіт, посміхаючись, і вони разом відчували, що тепер їхнє маленьке чудо росте всередині неї, додаючи ще більше сенсу всьому навколо.

— Ох… — тихо зітхнула Лея, притискаючись до нього, — вони просто неймовірні.

— Так, — погодився Вирій, усміхаючись, — але дивись, як весело! Цей хаос… він живий.