82.19 — Кульмінація

Лабораторія-пекарня затремтіла, немов сама повітряна магія відчувала наближення чогось справжнього. Із темряви, що нависала над баночками та платформами, з’явився він — реальний Амнезіус. Лея обережно притисла руку до живота, відчуваючи легке ворушіння малюка, і це додавало їй рішучості, бо тепер вона боролася не лише за себе, а й за двох. Спершу лише тінь, а потім постать, що виросла до висоти кімнати, з обличчям, яке одночасно приваблювало і лякало. Його очі блищали холодом і хитрістю, а посмішка, що вигиналася на губах, була майже отруйною, як аромат його десертів.

— Нарешті… ви всі тут, — промовив він тихим, але вібруючим голосом, що тремтів у повітрі, немов дзвінок тривоги. — Час забути… все. Свої страхи, свої прив’язаності… навіть один одного.

Повітря стало важким, тиснучим. У серцях детективів відчувався психологічний тиск — вони бачили не просто ворога, а майстра маніпуляцій, що грає зі свідомістю. Лея, притискаючи Вирія до себе після їхнього поцілунку, відчула, як холод страху проникає під шкіру, а серце калатає шалено.

— Не… цього… не можна… — прошепотіла вона, але Амнезіус уже рухався, його руки немов витягали невидимі струни контролю.
Тео і Векс миттєво схопилися за руки, відчуваючи, як намагається спрацювати його психологічний вплив. Серця калатали в унісон, страх і рішучість змішувалися в шаленому коктейлі. Тесса кинулася до Еріка, їхні долоні стискають одне одного, мов ланцюг опору проти магії ворога.

Амнезіус посміхнувся, наче впевнений у своїй перевазі, і зручно випростав руки. З його долонь злетів величезний торт, складений із багатошарового крему, блискучих глазурей, маленьких панкейків із мерехтливими прикрасами, шоколадних візерунків і химерних свічок, що виблискували магією.

Торт повільно злетів у повітря, наче живий. Він крутився, мов корабель у повітряній течії, світлі феєрверки і крихти панкейків спалахували навколо, створюючи ілюзію казкового водоспаду. Дивним чином він зупинився прямо на столі біля Тесси та Еріка, неначе вибираючи їх у якості «першої жертви».

— З’їжте його… — голос Амнезіуса лунав із усіх боків, ніби сама кімната говорила його словами. — І забудете все, що тримає вас разом.

Кая миттєво крикнула:

— Ні! Ми не дамося!

Лум, без тіні сумніву, схопив найбільший шматок торту і кинув його назад у Амнезіуса. Десерт вибухнув у його руках, розлітаючись краплями крему та магічного пилу. Звуки вибуху були наче феєрверк серед темряви, а магія баночок і прикрас панкейків закрутилася у вихорі блискіток.

— Що…? — промовив Амнезіус, на обличчі промайнув перший намір невпевненості.

Тесса й Ерік миттєво кинулися до столу з тортом, намагаючись перешкодити його магії. Векс і Тео в унісон кидали назад у нього інші десерти, що мали його підкорити. Кожен шматок, кожен політ крему і глазурі супроводжувався вибухами, миготінням і крихтами магічного пилу, що злетів у повітря.

Альфа, мов тінь серед блискіток, стрибнув на Амнезіуса. Його великі лапи спритно зірвали рукавички з рук ворога, і той скрикнув від несподіванки. Дотик шерсті, сила собаки та неймовірна точність рухів Альфи збили його з ритму, а його спроби створити психологічний тиск миттєво слабшали.

— Тримайтеся! — кричала Лея, оберігаючи Вирія, поки інші детективи не давали Амнезіусу жодного простору для маневру. Її живіт трохи напружився від стрибків і ухилів, але Лея не думала про власну втому — важливіше було захистити дитину і всіх навколо.

Сцена перетворилася на хаотичний, небезпечний екшн: вибухи десертів, блискітки, магічні осколки баночок, феєрверки панкейків, що летіли у повітрі, гучні удари — усе змішалося у небезпечну, але неймовірно красиву симфонію боротьби.

Амнезіус намагався створити ілюзію: перед детективами виникли їхні страхи у вигляді величезних тортів, які прагнули поглинути їх. Але Лум і Кая миттєво кидали десерти назад, відбиваючи його магію з точністю, мов кулі у гарячому бою.

— Не дозволимо тобі нас зламати! — вигукнув Лум, і його голос лунав як сигнал для всіх.

Вирій стояв поруч із Лея, напружено готовий реагувати на будь-який рух, а серця всіх билися шалено, бо кожен розумів: або вони переможуть зараз, або страх і магія поглинуть все. Ворушіння малюка всередині надавало Леї внутрішньої сили, ніби дитина підказувала: тримайся, ми разом пройдемо через це.

— Ми тримаємося разом! — кричала Лея, притискаючи Вирія, поки друзі створювали ланцюг опору проти ворога. — Не дозволимо забути… нічого!

Амнезіус відчув, що контроль вислизає. Його фокус на детективах хитнувся, бо кожен із них стояв разом, сміливо, рішуче і пристрасно, готовий до останньої битви.

Було ясно: це більше не психологічна гра. Час для обережності скінчився. Тепер битва була реальною — з магією, вибухами десертів, блискітками, небезпекою, що підстерігала кожен крок. Детективи, тримаючись разом, були готові знищити пастку Амнезіуса раз і назавжди.