82.15 — Тео і Векс

Повітря в лабораторії-пекарні було густим, ніби наповненим невидимою магією. Аромат свіжого крему та пряників змішувався з відтінками спогадів, що кружляли у повітрі. Для Векс воно було майже гнітючим, адже серце калатало так швидко, що здавалося, от-от вискочить із грудей.

Кая трималася за лапи Альфи, дивлячись на дорослих широко розкритими очима. Вона не впізнавала ні Векс, ні Тео, і це додавало ситуації ще більше напруження.

— Мамо? — голос дівчинки прозвучав тихо, але з нотками надії, змішаної з нерозумінням. Її очі метнулися до Векс, шукаючи знайомого.

— Кая… — Векс застигла, серце защеміло, і вона відчула, як повністю безсила перед тим, що дитина не впізнає її. Сльози підступили до очей, і вона прискорено вдихнула, намагаючись стримати емоції. — Це я… твоя… я…

— Я… не знаю вас… — Кая відсахнулася, стискаючи лапи Альфи сильніше. Її маленьке тіло здригнулося від страху, і Векс відчула, що її власне серце ламається від безсилля.

Тео підбіг ближче, намагаючись схопити Векс за руки, щоб підтримати, але всередині його охопив панічний страх. Серце билося шалено, і він відчував, як хвиля емоцій, яку вони обидва тримали в собі, вибухає назовні.

— Векс… — тихо промовив він, стискаючи її руку, голос рвався від емоцій. — Ми… ми повинні триматися разом… — слова плуталися, бо страх і розпач не давали говорити спокійно.

— Не роби цього! — різко відгукнулася Векс, сльози лилися рікою по щоках. — Чому… чому вона не пам’ятає нас? Чому я повинна пояснювати все знову?!

Тео, який зазвичай був спокійним і впевненим, відчув, як всередині все стискається. Він нахилився до неї, намагаючись зустріти її погляд, але слова виривалися як ножі:

— Векс! Я теж не знаю, що робити! Ти думаєш, мені легко?! Ти думаєш, мені легко бачити, як вона дивиться на тебе як на чужу?! — його голос лунав по кімнаті, відбиваючись від мерехтливих стін, і навіть Тесса здригнулася від сили емоцій.

Кая відскочила трохи назад, розширивши очі, і Векс різко видихнула, витираючи сльози, відчуваючи, як серце трохи стискається, але залишає крихітний промінь надії:

— Мені боляче… мені страшно… і я… я не можу більше цього терпіти!

— Тоді давай не терпіти! — відповів Тео, стискаючи її руку ще сильніше. — Ми… ми впораємося. Разом! Навіть якщо весь світ навколо з’їжджає з глузду, ми — разом!

Векс, трохи заспокоївшись, прошепотіла:

— Я теж хочу бути разом… — її голос був тихим, але рішучим. — Але… вона не знає нас… і я боюся, що ми теж можемо загубитися тут…

Лея стояла неподалік, спостерігаючи за ними разом із холодним Вирієм, і тихо пробурмотіла. Вона тримала одну руку на животі, відчуваючи ніжне ворушіння малюка, що додавало їй ще більше обережності у рухах і думках:

— Емоції зашкалюють… але це теж частина виживання. Якщо вони здадуться зараз, це буде кінець…

Лум стояв поруч із серйозним поглядом, уважно оглядаючи баночки, але його очі не могли відірватися від Тео і Векс:

— Тримайте дітей подалі від цього хаосу. Кожен новий порив емоцій може стати пасткою. Не втрачайте контроль.

Альфа простяг лапу, доторкнувшись до Каї, і її маленьке серце трохи заспокоїлося. Навіть на фоні сварки, ця присутність дарувала відчуття безпеки.

Тео нахилився ближче до Векс, ледве чутно:

— Ми пройдемо через це. Разом. Я триматиму тебе, навіть якщо весь світ обернеться проти нас.

— Разом… — повторила Векс, стискаючи його руку, відчуваючи, як серце б’ється шалено, і водночас з’являється крихітне відчуття захисту.

Кая, спостерігаючи за ними, хоча й не розуміла слів, інтуїтивно відчула, що між ними існує щось важливе, і її маленьке серце трохи заспокоїлося.

Тесса і Ерік стояли неподалік, ще відчуваючи післясмак свого поцілунку, але уважно спостерігали за Тео і Векс. Навіть вони, закохані та розгублені, відчули хвилю співпереживання: це була перша справжня емоційна буря у групі, і вони знали, що зараз важливий кожен крок.

Лея підняла баночку «1 година», суворо оглядаючи її світло. При цьому вона ненароком погладила живіт, ніби шепочучи ненародженій дитині: «Будь обережна, ми всі мусимо вижити.»:

— Час і емоції вимагають контролю. Кожна хвилина важлива. Не дайте страху поглинути вас.

Всі трохи відступили, даючи Тео і Векс простір, але атмосфера залишалася напруженою. Кожен крок у лабораторії-пекарні міг стати випробуванням: чи зможуть вони не втратити контроль над собою та дітьми, чи станеться нова емоційна пастка.

Векс і Тео, тримаючись міцно один за одного, нарешті зуміли відчути короткий промінь спокою. Їхні серця ще бились шалено, але було відчуття, що навіть у хаосі вони залишаються разом.

— Добре… — прошепотів Тео, нахиляючись ближче. — Ми не здамося. Ми впораємося… разом.

— Разом… — кивнула Векс, і ще раз стиснула його руку, відчуваючи, як на тлі всього хаосу зароджується маленька іскра надії.

Група рушила далі, тримаючись разом, і повітря вже здавалося ще важчим — попереду чекали пастки, де пам’ять і емоції стануть найнебезпечнішим випробуванням для всіх.