82.12 — Лабораторія-пекарня

Вузький коридор між старими складами закінчився масивною дерев’яною дверима з кованими ручками. Коли Лея, Вирій, Тесса та Ерік обережно штовхнули їх, приміщення за ними здавалося одночасно знайомим і абсолютно чужим. 

Лея підтримувала живіт рукою, обережно ступаючи вперед, відчуваючи, що будь-який різкий рух тут може бути небезпечним. Це була не просто кухня — це була лабораторія-пекарня, де аромат свіжих круасанів і пряників змішувався з чимось невловимим, гірко-солодким, що змушувало паморочитися голову і нагадувало про забуті моменти, яких ніхто з присутніх не міг назвати по імені.

На стінах висіли полиці, завантажені десятками баночок різного розміру і форми. На одних було маркування «1 година», на інших — «1 спогад», а кілька містили надпис «1 людина». Кришки злегка шурхотіли, немов баночки самі дихали. Деякі мерехтіли м’яким зеленим світлом, інші — червоними спалахами, неначе маленькі маяки всередині скляного океану.

— Ого… — прошепотіла Векс, очі її розширилися від здивування. — Це… це виглядає як… як химерна кондитерська для пам’яті!

— Пам’ять… і час, — тихо промовила Лея, піднімаючи брову, — вони тут маніпулюють всім: і емоціями, і спогадами.

Тесса обережно нахилилася до полиць і вдихнула. Запах був настільки насиченим, що голова закружляла, а перед очима миготіли відтінки забутих хвилин: сміх, дитячі голоси, втрачена ніжність. Вона схопилася за стіл:

— Лея… це… наче кожна баночка тягне мене всередину…

Лея, стоячи поруч, тримала себе рівно і глибоко вдихала, оберігаючи себе та дитину від сильного впливу ароматів.
Ерік підійшов поруч, обережно простягнувши руку, щоб підтримати її, але Тесса лише відсахнулася:

— Не торкайтесь! — прошепотіла вона, злегка тремтячи. — Я… я не знаю вас зовсім…

Кая, притихши, озирнулася на Векс і Тео, але її погляд був порожнім. Дівчинка не пам’ятала ні батьків, ні Лума повністю, і кожен їхній жест сприймала як дивну гру чужих людей:

— Ви… хто? — запитала вона тихо, відступаючи на крок. — Я… не знаю вас…

Векс нахилилася ближче, намагаючись усміхнутися ніжно:

— Кая, це ми… ми поряд, не бійся…

Кая злегка відсахнулася, стискаючи руки:

— Я… я не знаю вас…

Лум обережно підняв руки, не наближаючись, намагаючись заспокоїти Каю:

— Це… я, твій друг. Ти ж пам’ятаєш…

— Ні! — вигукнула Кая, відступаючи за спиною Альфи. — Я не знаю нікого!

Альфа тихо ричав, огортаючи дітей своїм тілом, створюючи своєрідний бар’єр від хаосу і запахів баночок. Його тепло стало єдиною точкою опори серед мерехтливих світел і запахів, що кружляли у повітрі.

— Хм… цікаво, — пробурмотів Вирій, уважно вивчаючи полиці з блокнотом. — Енергетична концентрація… маніпуляція нейросинапсами… Здається, Амнезіус створив щось на зразок кулінарного генератора спогадів.

Тесса, не витримавши спокуси, нахилилася до однієї з баночок «1 спогад». Вона обережно понюхала її — і раптом перед очима пронеслися фрагменти спогадів, які дивно вписувалися в її серце: сміх Еріків, легкі дотики, моменти довіри, які вона нібито забула. На мить її очі заблищали: вона наче впізнала його, хоч і не могла зрозуміти, звідки ці відчуття.

— Тесса…? — тихо промовив Ерік, помічаючи блиск в її очах. Він наблизився, обережно піднімаючи руку, щоб підтримати її, але не торкнутися різко. — Ти… впізнаєш щось?

Тесса відсахнулася, серце калатало шалено:

— Я… я не знаю… але… щось знайоме… — її голос тремтів, очі блищали від емоцій.

Ерік вдихнув глибоко, відчуваючи одночасно радість і страх. Він відчував, що ця мить — крихітний проблиск пам’яті, що може зникнути миттєво:

— Добре… добре, — промовив він м’яко, усміхаючись крізь напруження. — Я буду поруч. Тільки спокійно…

Тесса кивнула, намагаючись заспокоїти дихання, а Альфа тихо ричав, зберігаючи круг захисту навколо дітей.

Лея обстежувала полиці з баночками «1 година», «1 спогад» і «1 людина», які світилися м’яким світлом. Кожна з них мала аромат і енергію, здатну ввести будь-кого у легку ейфорію або паніку. Кожен її рух був обережним, ніби вона одночасно досліджувала небезпечну територію і дбала про безпеку малюка.

— Мабуть, — тихо промовила Тесса, — тут зберігається все, що робить людей… людьми. Тепер я розумію, чому Амнезіус може так легко розкидати пам’ять по місту.

— Так, — підтвердив Вирій, записуючи щось у блокнот. — Будь-який необережний дотик або запах може спровокувати непередбачувану реакцію. Контроль — першочергове завдання.

Альфа обнюхав ще одну баночку, потім обережно ліг на підлогу, огортаючи дітей своїм тілом. Його стабільність стала орієнтиром у цьому хаосі ароматів і спогадів.

— Нам потрібно перевіряти кожну баночку, але обережно, — наголосила Векс. — Не можна дозволити, щоб спогади чи час вирвалися назовні.

— Точно, — кивнула Лея. — Кожен рух, кожен запах, кожне світло — потенційна пастка.

Раптом з кута лабораторії пролунало тихе дзижчання. Дрібні блискітки посипалися з полиць, запах пам’яті став ще інтенсивнішим. Крихітні спогади про недавні хвилини спалахнули в голові навіть у детективів, викликаючи легке запаморочення.