82.11 — Паніка у місті

Місто, яке ще вчора звучало сміхом ярмарку та ароматом свіжих пряників, раптом перетворилося на хаотичний лабіринт. Люди плуталися у вузьких вуличках, забували, куди йшли, як звати сусідів, навіть власні домівки ставали чужими. Хтось спіткнувся об поріг, когось ледве не зіштовхнули з лавки, де ще хвилину тому продавали карамель, а хтось раптово почав обіймати повітря, намагаючись впіймати знайомі обличчя, яких не існувало.

— Що відбувається? — прошепотіла Векс, стискаючи кулаки, її голос трохи тремтів, а очі ширяли, відстежуючи натовп, що метушився, немов мурахи під дощем. — Це… це справжня катастрофа!

Тесса стояла поруч з Еріком і, не впізнаючи його, голосно промовила:

— Вибачте… ви хто?

Ерік підняв брови, трохи розгублено, але намагаючись не показати паніку:

— Я… е-е… просто… той, хто намагається допомогти. Хоча зараз це звучить дивно, знаю…

— Допомогти? — Тесса гаркнула, ледве стримуючи злість, — ви… ми не знайомі! Не наближайтесь!

Векс підскочила, стискаючи руки:

— Тесса, заспокойся! Він з нами!

— З ким? — здивовано перепитала Тесса, відчуваючи холодок страху. — Я… я не пам’ятаю його.

Ерік лише зітхнув, відчуваючи, як легкий жах охоплює його серце. Він зробив крок убік, щоб не травмувати Тессу, але не міг відійти надто далеко — зараз кожен крок був ризиком.

У той час Кая метушилася поміж містян, її погляд залишався напівпустимим. Вона не впізнавала Векс і Тео як батьків, частково забула Лума. Її маленькі рученята нервово стискали невидимі клаптики повітря, а погляд постійно метався — то на Лума, то на сторонніх, то на себе.

— Хто… ви? — тихо запитала вона, відштовхуючи Лума, що намагався взяти її за руку. — Я… я не знаю вас…

Лум застиг, очі широко розплющені, сльози виступили на краях повік. Він обійняв Каю здалеку, не ризикуючи торкнутися, бо будь-який контакт міг погіршити її стан.

— Кая, слухай, — пробурмотів Лум, намагаючись зберегти спокій. — Це… я твій друг. Ти ж пам’ятаєш…

— Ні! — Кая голосно заперечила, ховаючись за спиною Векс, — я не знаю тебе!

Альфа стояв поруч, обережно оточуючи дітей своїм тілом, шерсть на спині рифлена, як хвилі на темному морі. Він тихо гарчав, обережно розставляючи лапи, немов барикади, стримуючи хаос навколо. Кожен крок Альфи звучав у тиші як сигнал: «Не наступайте ближче».

— Вихід… організувати вихід, — спокійно промовив Вирій, звертаючись до Леї. Його тон був офіційно-діловим, кожне слово важило як наказ. — Кожна секунда критична. Зберігайте спокій, використовуйте контакти для контролю над нестабільними особами.

— Розумію, — кивнула Лея, спостерігаючи, як мешканці метушаться. — Ми маємо пройтися вулицями, перевіряти кожен квартал, допомагати тим, хто повністю дезорієнтований. — Вона трохи відступила, підтримуючи живіт рукою і стежачи, щоб кроки були обережними, адже сама ситуація могла бути небезпечною не лише для неї, а й для малюка.

Раптово по місту прокотився низький гул, який заглушив навіть нервовий сміх дітей. На великому екрані, що височів над центральною площею, з’явилося обличчя Доктора Амнезіуса:

— Я звільню вас від болю минулого, — прозвучав його голос, холодний і спокійний, як лезо ножа, що ковзає по шкірі.

Містяни завмерли. Дехто заплющив очі, дехто, зачепивши когось за руку, замер у ступорі, а дехто ледь не почав танцювати від панічного рефлексу, намагаючись знайти знайомий ритм. Паніка поширювалася, як розлита фарба.

— Це… це він! — прошепотіла Векс, стискаючи кулаки. — Він керує хаосом.

— А що робити з містянами? — запитала Тесса, відчуваючи, як серце стискається. — Вони ж забувають все: імена, дороги…

— Стримувати, направляти, — відповів Вирій. — Контроль за тригерними зонами та опорними точками. Сигнали пам’яті треба використовувати. І не втрачати фокус.

Тесса зітхнула, усвідомлюючи: вона не пам’ятає навіть Еріка. Кожен крок поруч із ним був випробуванням її довіри. Водночас Векс обережно підтримувала Каю, намагаючись нагадати дівчинці, що хтось все ще поруч, що не всі знайомі обличчя зникли з пам’яті.

— Нам треба швидко знайти джерело впливу, — додала Лея, стримуючи тривогу. — Місто поступово перетворюється на лабіринт, а хаос розповзається по всіх кварталах.

— А що якщо… — прошепотіла Тесса, глянувши на Еріка, — вони знову зможуть нас заплутати… або насамперед дітей?
— Саме тому треба діяти рішуче, — підтвердив Вирій, його тон залишався суворим і холодним. — Контроль над емоційним станом постраждалих — першочергове завдання.

Світло голограми Амнезіуса мерехтіло, як холодний ліхтар, і місто, що ще хвилину тому здавалося знайомим, повільно перетворювалося на чужий, небезпечний ландшафт. Діти тремтіли, містяни губилися, а детективи, тримаючись разом, почали рух уперед — до джерела, яке могло дати відповіді, або поставити їх у ще більшу небезпеку.

— Попереду… — пробурмотіла Векс, стискаючи кулаки і дивлячись на тремтливі тіні міста, — ми повинні бути готові до всього.

— Так, — кивнула Лея, спостерігаючи за мерехтливими крихтами під ногами та тремтливими поглядами дітей. Лея глибоко вдихнула, трохи підпираючи живіт другою рукою, щоб втримати рівновагу й контролювати власну тривогу. — Наступний крок — ключ до всього.