82.10 — Новий удар

Тиша, яка запанувала після знахідки світного печива, раптом розірвалася тихим, але тривожним схлипуванням. Кая стиснула руку Лума, але її погляд раптом помутнів. У очах дівчинки замерехтіло щось невідоме, і вона відступила, ледве впізнавши свого друга.

— Лум… ти… ти хто? — промовила вона тихо, її голос звучав так, наче вона намагалася знайти знайоме обличчя у тумані власної пам’яті.

Лум затремтів, сльози блиснули на його щоках. Він схопився за голову:

— Що… що відбувається? Ти… не пам’ятаєш мене?!

Тесса відчула дивний клубок у животі. Їй здалося, що серце трохи підстрибнуло. Інстинктивно вона зрозуміла: це не просто гра свідомості, це справжня небезпека. Лея відчула, як живіт трохи напружився, і легенько прикрила його рукою, зосереджуючись на дітей та Альфі.

— Альфа! — закричала Лея, не вагаючись.

Великий пес миттєво обійняв дітей теплим тілом, як живий ковдру, обгорнувши їх лапами. Його шерсть випромінювала спокій, і навіть сльози Лума здавалися трохи легшими від того тепла.

— Це… це неможливо! — захвилювалася Векс, наближаючись. — Як можна забути друга на секунду?

Вирій, спокійний наче завжди, підняв блокнот і тихо промовив:

— Реакція дитини відповідає сильному нейропсихологічному впливу. Симптоми: короткочасна амнезія, дезорієнтація. Необхідно забезпечити фізичний контакт і емоційну стабільність.

— Лише на секунду… і все вже розвалюється, — пробурмотіла Тесса, стримуючи порив втрутитися.

— Кая, — тихо промовила Лея, нахилившись до дівчинки, — дивись на мене. Пам’ятаєш, як ми раніше трималися разом?

Кая заплющила очі, намагаючись зосередитися, її руки стиснули Лумові. Погляд залишався невпевненим:

— Я… я не знаю…

Векс схопила дівчинку за плечі, намагаючись втримати її:

— Слухай, ти мусиш пам’ятати! Він твій друг! Ви завжди разом!

— Це… це не допомагає, — хрипко промовила Кая, її очі наповнилися панікою.

Альфа не відпускав дітей, притискаючи їх до себе. Його лапи створювали надійний бар’єр між світом і хаосом, який раптово нахлинув. Пес тихо ричав, пильнуючи темні вулиці навколо, немов перевіряючи: чи ніхто не наближається.

— Нам треба… — прошепотіла Лея, стримуючи страх, — діяти дуже обережно. Кожен різкий рух може погіршити стан Каєвої свідомості.

— А що ми можемо зробити? — запитала Тесса, відчуваючи себе зайвою, стоячи поруч із Еріком, який мовчки спостерігав.

— Триматися разом, — відповів Вирій офіційно. — Забезпечити контакт із об’єктом амнезії. Підтримка, фізичний контакт, стимуляція пам’яті через знайомі сигнали.

Тесса і Векс простягнули руки до дітей. Лум схлипував, стискаючи Каю, його пальці тремтіли, а Альфа притиснувся ближче, намагаючись стабілізувати тривогу.

— Ось так, — тихо промовила Лея, — відчуваєте, що ви поруч один з одним? Це допомагає.

Світ навколо залишався темним, але маленька група створювала свій острів спокою. Навіть Векс, зазвичай імпульсивна, замовкла, спостерігаючи, як тривога поступово змінюється на крихітні ознаки довіри.

— Дивно, — пробурмотіла Тесса, відчуваючи холодок по спині. — Мабуть, це Амнезіус намагається підкоригувати пам’ять. Але чому тільки на мить?

— Ефект тимчасовий, — спокійно відповів Вирій. — Можливо, тестова реакція. Важливо фіксувати час, тривалість, тригерні фактори.

Векс тихо видихнула і, трохи посміхнувшись крізь сльози, підштовхнула Каю до Лума:

— Слухай, Лум тут. Твій друг. Пам’ятаєш?

Кая закрила очі, стискаючи його руку, і на секунду погляд прояснів. Тео, який спостерігав із бічної вулички, трохи розслабився, але все одно залишався поруч.

Альфа глибоко видихнув, шерсть тихо шурхотіла. Пес дав зрозуміти всім: хаос не переможе, поки вони разом.

Лея підняла баночку зі світним печивом і обережно кивнула Вирію. Вона робила це м’яко, стежачи, щоб рухи були плавними і без різких ривків, адже живіт уже нагадував про себе:

— Якщо він підживлює пам’ять через солодощі… ми точно на сліді.

— Так, — підтвердив Вирій, — і це означає, що наступні кроки будуть критично небезпечними. Потрібна максимальна увага.

— Мабуть, — додала Тесса, дивлячись на Каю і Лума, — ми ще не бачили всіх сюрпризів цього «доброго» Доктора.

Темрява повільно розсипалася навколо, а маленьке світіння від печива тепер нагадувало маяк. Команда відчула одночасно тривогу і рішучість: попереду був новий виклик, нові пастки — і лише від них залежало, чи вдасться зберегти пам’ять і цілісність маленьких жертв.

Крихти під ногами, мерехтливе печиво, тремтливі погляди дітей — усе це було сигналом: Амнезіус готує наступний удар.

Але саме в цей момент Лея помітила на краю темної вулиці слабке світіння. Воно йшло в бік центральної площі, де ще недавно звучали сміх і музика.

— Слідувати? — запитала вона, трохи нахиляючись вперед, відчуваючи холодок по спині.