82.8 — Доктор Амнезіус

Тиша повисла над залом, де ще хвилину тому діти сварилися, Альфа гавкав, а детективи намагалися бодай трохи впорядкувати хаос. Лампочки на стелі раптом замерехтіли, загуділи, і в повітрі запахло озоном — наче гроза заблукала в кімнату.

— Еее… хто ввімкнув ефект «жахастик-режим»? — нервово хихикнула Векс, прикриваючи Каю собою так, ніби була справжнім щитом.

Кая здивовано озирнулась на жінку, що так різко підставила руку перед нею.
— Ви… ви хто? — тихо спитала вона, відсахнувшись.

У Векс спершу очі розширилися, а потім у них майнула така біль, що навіть Альфа перестав гавкати й сів на підлогу, дивлячись на неї з розумінням, якого від пса ніхто б не чекав.
— Я… — Векс проковтнула клубок у горлі й зігнула кулаки, аби приховати тремтіння пальців. — Потім. Зараз — не час.

А тоді в центрі кімнати немов розквітла світлова тріщина. Вона розширилася, і з неї виросла голограма — висока, кістлява постать у білому халаті, вкритому плямами — чи то від ягідного сиропу, чи від чогось значно моторошнішого. Обличчя приховувала маска зі скла, яке мерехтіло холодними відблисками, наче він дивився на всіх одразу й ні на кого конкретно.

Його голос розрізав повітря, мов ніж по льоду:
— Пам’ять — це кайдани. А я їх зніму.

Діти одночасно видихнули. Лум, який щойно ще гнівно махав руками, схопився за руку Кайї, хоча хвилину тому називав її «дурненькою». Вона з такою ж силою стискала його пальці, хоч досі була блідою й розгубленою.

— Хто… хто це? — прошепотіла Кая, не відводячи очей від сяючої постаті.

— Я… доктор Амнезіус, — голограма нахилила голову, і від світла його халат почав ніби сяяти, як ритуальне вбрання жерця. — Творець солодощів, що звільняють від минулого. Мої десерти — ключ до нового життя.

Він підняв руку, і на долоні з’явилися крихітні тістечка, які світилися зсередини, наче в них заплутали зірки. Діти ахнули, а Векс мимоволі стисла Каю ще сильніше — та знову злякано відсахнулася, бо не розуміла, чому ця чужа жінка так старається її захистити.

Альфа загарчав, шерсть на спині встала дибки. Він рвонув уперед, та врізався носом у порожнечу — голограма лише зловісно мигнула й розтанула на мить, перш ніж знову скластися, немов насміхаючись.

Лея швидко прикрила дітей собою і різко глянула на Вирія:
— Ти це бачиш?! — Вона обережно підтримувала живіт іншою рукою — на п’ятому місяці будь-які різкі рухи давалися нелегко.

Вирій спокійно, майже бюрократично відповів:
— Констатую факт: маємо справу з проекцією. Джерело сигналу — невідоме.
— Та яка проекція, він же моторошно світиться! — пирснула Векс, але голос її зрадницьки тремтів, зривався на шипіння.

Тесса стояла трохи осторонь, зиркаючи то на голограму, то на Еріка, який інстинктивно зробив крок ближче до неї. Вона ж, насупившись, холодно відсунулася.
— Перепрошую… ви хто? — звернулася вона до нього, не до голограми.

Ерік завмер, немов йому під ноги підсунули крижану плиту.
— Це я… — почав він, але замовк, зустрівши її порожній, чужий погляд. Його пальці безсило впали вздовж тіла.

Голограма ніби всміхнулася, хоч на масці не було видно рота:
— Бачите? Мої ласощі вже працюють. Вона не пам’ятає… І ви нічого не зробите. Бо що таке правда без пам’яті? Лише порожня оболонка.

— Я тобі зараз оболонку зламаю, — прошипіла Векс і метнула в голограму кухонну ложку, яку, мабуть, ще тримала після обіду. Ложка пролетіла крізь світлове мерехтіння і дзенькнула об підлогу.

— О, хоробрість. Смішна пряність у вашому страху, — проказав доктор холодно. — Та час солодший за відвагу. І я — його кухар.

На мить його голограма стиснула в пальцях одне зі світних тістечок, і воно розсипалося сяючим пилом. Той пил поплив угору, немов іскри від вогнища, і осів на підлогу, пахнучи карамеллю й металом водночас.
Альфа гавкав, стрибав, намагаючись «зловити» хоч шматочок, але Лум схопив його за нашийник:
— Не можна! Раптом це отрута!

— Діти, відійдіть, — різко сказала Лея, і її голос цього разу був не лагідний, а командний. — І ніхто нічого не чіпає.

При цьому вона трохи присіла, щоб не напружувати живіт, і впевнено стежила, щоб малюк був у безпеці

— Але ж пахне так смачно… — видихнула Кая, ковтаючи слину й не розуміючи, чому Векс стискає кулаки так, ніби зараз зламає собі пальці.

Вирій зосереджено вдивлявся у порожнечу, де щойно стояв Амнезіус.
— Фіксую: противник використовує психологічний тиск і демонстративні ефекти. Завдання команди — зберігати холоднокровність.

— Легко сказати, — пробурмотіла Тесса, тримаючись за стіл, щоб не впасти від дивного запаху. — Це ж пахне… немов щось із дитинства.

Ерік простягнув руку, щоб її підтримати, та вона різко відступила.
— Я впораюся сама. Не торкайтесь мене, будь ласка.

У його очах блиснула тінь болю, але він лише тихо відповів:
— Добре.

Векс краєм ока подивилась на Каю, яка дивилася на неї так, ніби бачила вперше. Її серце обірвалося, але вона навіть не писнула.

Альфа облизнув повітря, згадавши про світляні тістечка, і чхнув так гучно, що всі здригнулися. Лея навіть крізь тривогу не втрималась:
— Ну от, детективи, тепер маємо собаку з карамельним носом.