82.7 — Перші підозри

В кімнаті панувала гнітюча тиша, та здавалося, що вона гуде від дитячих образ і дорослих нерозв’язаних думок. Лум ще сердито сопів після сварки з Каєю, а сама Кая сиділа в кутку, надувши щоки, і демонстративно не дивилася на нього. Вона тримала в руках іграшкову заколку — трофей від бабусі, і теребила її пальцями, немов це могло захистити від світу.

Альфа лежав між ними, клацаючи зубами від нервів і раз у раз гавкаючи, ніби намагаючись втримати баланс між двома вибуховими вулканами. Пес кілька разів озирнувся на дорослих, наче благав: «Ну, скажіть щось! Бо я вже не витримую!»

— Це вже не просто дитячі примхи, — тихо озвався Тео, притискаючи до себе Векс, яка все ще витирала сльози. Його голос був охриплий від хвилювання. — Вона не пам’ятає нас. Не пам’ятає… сім’ю.

Векс схлипнула й додала:
— Я бачила її очі, Тео… вони пусті. Вона дивилась на мене, як на… продавчиню з магазину, а не як на сестру.

Тео ковтнув клубок у горлі, дивлячись на Тессу, і прошепотів:
— І Кая, і дорослі, і навіть… — він затнувся, бо не хотів образити, але мусив сказати. — Навіть ти. Схоже, у нас тут не окремі випадки. Це система.

Лея обережно сіла осторонь, притримуючи живіт — на п’ятому місяці вагітності навіть такі емоційні сцени давалися непросто.

Тесса стояла трохи осторонь, ніби між нею та групою було невидиме скло. Вона ховала руки в кишенях, намагаючись не зустрічатися поглядами з іншими. Її очі ковзнули по Еріку — довгий, невпізнаючий, майже відчужений.

— Я вам скажу чесно, — видихнула вона, закусивши губу так сильно, що стало боляче. — У мене теж проблеми з пам’яттю. І коли цей… — вона кивнула на Еріка, не наважуючись назвати його на ім’я, — чоловік дивиться на мене так, ніби ми щось ділимо, я відчуваю тільки роздратування. Бо нічого не згадую. Нічого.

Усі замовкли. Це прозвучало жорстоко, але ще жорстокішою була правда в її голосі.

Ерік стиснув кулаки, кісточки побіліли. Він зробив крок, хотів щось сказати, але слова застрягли в горлі. Йому хотілося кричати, довести, що вони не чужі, та він бачив, як Тесса дивиться на нього: з холодною ввічливістю незнайомки. І це ранило більше, ніж будь-які образи.

Вирій, який увесь час стояв рівно й зосереджено, підняв руку. Його голос звучав формально, навіть сухо, як протокол у суді:

— Шановні колеги, прошу уваги. Всі ознаки вказують на спільне джерело аномалій. Симптоми: втрата пам’яті вибіркового характеру, викривлення сприйняття близьких осіб, емоційні збої. Кореляція очевидна.

— Ти зараз говориш так, ніби ми на конференції, — Лея схопила його за рукав і зашепотіла гаряче. — Людям боляче, Вирію. Вони не статистика, вони… наші!

Він злегка нахилив голову, але інтонацію не змінив:

— Емоції не повинні заважати аналізу. Якщо ми хочемо захистити дітей, мусимо виявити джерело.

— Але, блін, іноді без емоцій ми нічого не знайдемо! — зірвалася Лея й одразу знітилася, прикривши обличчя руками.

Тиша знову впала, але цього разу вона була наповнена думками. Векс тихо сопіла в плече Тео, Кая демонстративно крутила заколку й удавала, що нікого не слухає. І саме тоді Альфа, копирсаючись лапою в кутку, витягнув щось яскраве.

— Гав! — переможно вигукнув пес і, розмахуючи хвостом, приніс це Леї.

Вона обережно нахилилася, підтримуючи живіт однією рукою, адже різкий рух міг бути неприємним на п’ятому місяці: у лапах Альфи був зім’ятий фантик. Сяючий, із золотими вензелями й дивними символами, схожими на суміш нотних знаків та геометрії. Він світився так, наче його тільки-но дістали з мрії.

— Це що, ще один із тих «смачних подарунків»? — підняла 

брови Векс і обережно торкнулася фантика. Від дотику її нігті ніби заіскрилися. — Ого. Він живий чи мені здається?

— Саме так, — підтвердив Вирій офіційним тоном, розгортаючи фантик у рукавичках, наче це речовий доказ. — Невідомий кулінар залишає слід. І цей слід — ключ.

Тесса підійшла ближче, уважно дивлячись на знаки. Її очі напружено звузились, і на обличчі з’явилася тінь страху.

— Ці символи… вони ніби знайомі. Наче я бачила їх уві сні. Чи… колись давно.

Ерік зробив крок уперед, його голос зірвався, як постріл:

— Тессо, ти пам’ятаєш! Це початок!

Вона відсахнулась, ніби він хотів її вдарити:

— Не називай мене так. І не приписуй мені того, чого я не відчуваю!

Мовчанка, ще важча за попередню, зависла над усіма. Діти перезирнулись — навіть Кая на мить забула свою образу й глянула на дорослих. Альфа облизав фантик і жалібно скавулькнув, наче йому теж стало моторошно.

Вирій повільно підвів погляд від фантика й промовив офіційно, наче підбиваючи підсумки засідання:

— Факт: всі інциденти пов’язані з цими кулінарними виробами. Факт: на фантиках — систематичні позначки. Факт: 

невідомий противник цілеспрямовано атакує пам’ять. Пропоную дати йому умовне ім’я для подальшого розслідування.

— Або хоча б кличку, — підморгнула Лея, намагаючись розрядити атмосферу. Вона відчула легке поколювання в животі і трохи присіла, перевіряючи, що малюк спокійно реагує на шум. — Бо «той, хто пече» звучить несерйозно. А «Пекар Судин Мозку» — уже страшніше!