82.4 — Лід між серцями

Наступний ранок приніс тишу, але не спокій. Лея прокинулася з відчуттям стискання в грудях: ще одна ніч, ще один день, коли Вирій поводиться відчужено і холодно, наче лід. Сьогодні він уперше офіційно почав звертатися до неї в такому тоні, ніби вони не пара, а співробітники у суворій лабораторії.

Вона повільно розтягнулася на ліжку й випадково поглянула на нього: Вирій уже сидів за столом на кухні, гортаючи якийсь список. Його обличчя було рівним, очі зосереджені, плечі напружені.

— Лея, — його голос прозвучав так офіційно, що серце Лєї здригнуло. — Приготувати сніданок. Час початку — через десять хвилин.

Лея моргнула, наче перевіряючи, чи це сон.  — Сніданок? — подумала вона. — Він що, робот?
Вона піднялася, намагаючись посміхнутися, і підійшла до нього. «Може, якщо я зроблю все правильно, він перестане бути таким суворим…» — думала Лея. Вона ледве стримала подив. Цікаво, думала вона, як він може ставитися до мене так офіційно… коли всередині мене його маленьке серце теж б’ється, і воно так чутливо реагує на будь-який стрес.

— Я… зроблю, — пробурмотіла вона, розкладаючи посуд. Її руки тремтіли, але вона намагалася виглядати спокійно.

Вирій спостерігав мовчки. Його холодний погляд уважно контролював, як Лея накриває стіл, наче перевіряючи стандарт процедури. Він навіть не усвідомлював, що для неї кожен його офіційний тон — маленький укол у серце.

— І, — додав він, — підготувати мій одяг на сьогодні. Речі повинні бути випрані й погладжені.

Лея ледве стримала зітхання. Вона відкрила шафу і подумки бурмотіла: «О, так, я точно не в казці. Я в офіційній лабораторії під назвою «Життя з Вирієм».»

— Може, я піду трохи заспокоюся шоколадом, — тихо сказала вона самій собі, кидаючи до рота шматочок батончика.

Того ж ранку її дівчата знову підтримували її в чаті:

— Як він тебе цього разу «офіціально» зловив? — написала Векс.
— Сніданок, випрати речі і ще список «завдань для ефективного сімейного дня», — відповіла Лея. — Я навіть не можу подивитися йому в очі, бо він видає мені офіційні інструкції, ніби я новий стажер.

— Ти пробувала обійняти його? — написала Кая.
— Я намагалася, — Лея надіслала смайлик з серцем і трьома батончиками. — Він відсахнувся. Я ледве не впала від шоку.

Поки Лея готувала сніданок, Вирій тихо спостерігав. Його серце не знало спокою: він відчував, що між ними щось ламається, але не знав, як це виправити. З одного боку, він хотів бути офіційним, робити все правильно, а з іншого — відчував неприємне тепло від її хаотичних жестів: шматочки шоколаду на столі, трохи крихт на підлозі, її тихий сміх над власними коментарями.

— Лея, — раптом сказав він, — на вечерю приготувати мою улюблену страву. Без змін.

Лея застигла. Улюблена страва? Це звучало… наче комплімент у його суворому офіціозі.

— Добре… — тихо промовила вона, і її серце зробило маленький стрибок. Вона не знала, як реагувати на таку «офіційну ласку». Кожне його слово відчувалося гостріше, ніж раніше. Мабуть, думала Лея, гормони та маленьке життя всередині робили її ще чутливішою до будь-якого офіціозу.

День продовжувався у тому ж дусі. Вирій доручав дрібні домашні завдання: помити чашки, погладити сорочку, підготувати документи, але кожне слово залишалося холодним і офіційним. Лея виконувала їх, тримаючи в голові хаос власних емоцій. Вона сміялася сама з себе, коли випадково роняла ложку супу або розсипала трохи цукру.

— Лея, — голос Вирія звучав із-за дверей кухні, — тримати під контролем температуру духовки.

— Так, сер! — відповіла вона жартівливо, підморгуючи сама собі. — Якщо я перетворюся на офіційну Лею, він, мабуть, почне ставити мені оцінки.

В обідню пору Лея тихо сіла за стіл, перебиравши ложкою суп. Вирій підійшов, став поряд, і на мить у його офіційному тоні прозвучало:

— Додати до списку завдань — перевірити пошту.

Лея посміхнулася самій собі, відчула маленьку перемогу. Холод ще був, але він уже не був таким оглушливим. Вона знала: маленькі моменти, смішні помилки, шматочки шоколаду і домашнього хаосу — це її спосіб пробивати лід, і хоч повільно, але лід починав тріскатися.

Вечір того ж дня приніс нову порцію «офіціозу». Вирій зайшов у кухню, де Лея саме накривала стіл для вечері, і суворо промовив:

— Лея, приготувати напої. Рівень цукру — середній.

Лея підняла брови, майже посміхнувшись.

— Сер, а якщо я додам трішки шоколаду у какао, воно автоматично стане «вищого рівня»? — запитала вона з хитрою посмішкою.
Вирій зупинився, замислився, потім похитав головою:

— Це порушення інструкції.

— Ой, — Лея підморгнула, — тоді я порушу і ще додам маршмелоу! — Навіть цей маленький жест змушував серце Лєї битися швидше. Вагітність робила її ще більш чутливою до його міні-компліментів, навіть якщо вони приховані за офіційною маскою.

Вони обоє затримали погляд один на одному. У Вирія очі на мить пом’якшали, але він швидко відновив офіційну маску. Лея тихо сміялася про себе, коли насипала маршмелоу у кружку.

— Слухайте, — прокоментував Тео, який зайшов ненадовго подивитися на обстановку, — здається, офіціоз почав танути… але це ще не кінець.