82.3 — Ранковий шок

Ранок починався звично. Сонячний промінь пробивався крізь фіранки, і в кімнаті стояв затишний запах кави, яку Ерік зазвичай приносив Тессі в ліжко. Вона поворухнулася, солодко потягнулася, вдихнула тепле повітря — і… раптом завмерла.

Поруч, зовсім близько, на подушці лежав чоловік.

Його рука лежала легко й природно на її боці, наче це було буденно. Але в мозку Тесси раптово загорілася червона сирена. Вона не знала цього чоловіка. Не пам’ятала його обличчя. Серце шалено заколотилося в грудях.

— А-а-а! — крик вирвався з її горла, різкий, пронизливий. Вона відштовхнула Еріка так, що він мало не впав із ліжка. — Хто ви?! Відійдіть від мене!

Ерік, ще секунду тому посміхаючись крізь сон, тепер різко підвівся й витріщився на неї.
— Тессо, що з тобою? Це ж я!

— Не торкайся! — вона відскочила до узголів’я, очі розширені, руки тремтять. — Я… я не знаю тебе! Як ти сюди потрапив?!

— Що?.. — Ерік зблід, його голос зірвався. — Ти жартуєш, так? Це… це якась дурна гра?

Але в її очах не було навіть тіні жарту — лише паніка. Вона дихала уривчасто, наче кожен вдих був болем.

— Відійди! Відійди від мене! — її голос зривався, розпачливий.

У дверях, розкуйовджений і сонний, з’явився Лум. Його ще тримав сон, але крики мами вмить розбудили. Він кинувся до неї.
— Мамо! — крикнув хлопчик і обійняв її за талію.

Тесса судомно схопила його, притискаючи до себе, і вперше за ці хвилини її голос став теплішим, майже благальним.
— Лумчик… ти мій… ти мій хлопчику… я пам’ятаю тебе.

Її пальці тремтіли, але вона гладила сина по спині, вдихаючи його знайомий запах, наче це був єдиний острів реальності.

Ерік застиг, спустив руки й закляк. Його обличчя наче розбили. Дружина не впізнає його, а сина пам’ятає. У грудях стислося, немов там хтось розчавив серце.

— Тесса… це я, — він простягнув до неї руку, але сам не наважився торкнутися. — Я твій чоловік. Ми… ми сім’я.

— Ні! — вона ще сильніше пригорнула Лума, відвертаючись від нього. — Я не знаю тебе! Не смій підходити!

На шум прибігли інші. Перша у дверях — Лея, бліда від переляку, за нею Векс і Тео, а позаду Вирій, похмурий, мовчазний, із блиском тривоги в очах. Альфа влетів у кімнату й почав гавкати, кидаючись то до Еріка, то до Тесси, ніби сам не знав, кого захищати.

— Тессо! — Лея кинулася до подруги, схопила її за плечі, намагаючись упіймати її погляд. Вона була бліда не тільки від страху за подругу — кожна сильна емоція зараз відбивалася на ній удвічі сильніше, бо всередині билося ще одне маленьке серце. — Спокійно, чуєш? Дихай. Все добре. Це ми, ми з тобою.

Векс відразу підхопила:
— Сонце, ходімо з кімнати. Я зроблю тобі ромашковий чай, він допоможе заспокоїтись. Тобі треба трошки відійти.

— Він… він чужий! — Тесса тремтіла, показуючи на Еріка. — Я його не знаю!

Лея обійняла її, гладила по волоссю й повторювала тихо, як заклинання:
— Це просто шок, просто шок… ти в безпеці, ми з тобою. — Її голос звучав ще м’якше, ніж колись — вагітність немов розбудила в ній нову глибину ніжності.

Векс узяла Тессу за руку, обережно підняла з ліжка. Лея підтримала з іншого боку. Їхні голоси були лагідні, майже материнські:
— Все добре… ми поруч… зараз чай… давай, крихітко, ще крок…

Тесса, все ще тремтячи, дозволила вивести себе з кімнати. Лум тримався за її руку так міцно, ніби боявся, що мати розтане в повітрі. Двері зачинилися.

У кімнаті залишилися чоловіки. Тиша була важкою, як свинець. Тео обернувся до Еріка.
— Що це було, га? Що з нею сталося?

Ерік повільно сів на край ліжка, схопив голову руками. Він виглядав так, ніби в ньому зламали щось фундаментальне.

— Вона… прокинулася й не впізнала мене. Вона пам’ятає Лума, але я для неї — ніхто. Чужий.

У його голосі було стільки болю, що навіть Вирій, звиклий до похмурості, відвернув погляд.

— Ти впевнений, що це не кошмар? — обережно промовив Тео, наче боявся відповідь почути.

Ерік похитав головою. Його плечі тремтіли.
— Це не сон. Це реальність. Вона дивилася на мене, як на ворога.

Вирій стиснув кулаки так, що аж побіліли кісточки.
— Значить, це не випадковість. Це вже щось більше.

І саме в цю гнітючу хвилину двері знову прочинилися. У щілині з’явилася маленька голова. Лум. Його щічки блищали від сліз.

— Не кричіть на тата! — вигукнув він тоненьким голосом, який зламав тишу.

Хлопчик прожогом кинувся всередину й вчепився в руку Еріка, наче рятував його від темряви. Його очі світилися переляком і надією водночас.
— Тату, мама тебе знову згадає, правда?.. Вона ж не може тебе забути назавжди?..

Ерік затремтів і притиснув сина ближче. Його долоня накрила маленьку руку Лума. Сльози блиснули в очах, але він зумів вимовити, стискаючи в горлі надію:

— Я дуже сподіваюся, Лумчику… дуже сподіваюся.

Векс, Лея і Тесса
Кухня була напівтемна — лише ранкове світло пробивалося крізь фіранку з вишитими глечиками, і воно падало на стіл плямами, схожими на золоті острівці. Тиша була густою, тільки іноді потріскувала плита, на якій закипав чайник. Запах ромашки вже розливався кімнатою, але він змішувався з іншим, важким і гіркуватим запахом — страху.