81.7 — Великий вентилятор Тео

Тео стояв у дворі, роздивляючись свій новий трофей: величезний промисловий вентилятор, який здавався майже як маленьке сонце, що обігріває все навколо. Він дістав із коробки мотузки, гаки і кілька саморобних підставок, згорнувши брови у серйозному задумі, але в куточку рота грала ледве помітна усмішка.

— Тепер, — сказав він, розкручуючи гайки, — спека не пройде повз нас! — і підморгнув Векс, яка стояла поруч із явним сумнівом на обличчі.

— Тео, — сміялася вона, — ти точно знаєш, що купив вентилятор, а не запуск ракети?

— Абсолютно, — відповів він із серйозністю, яка одразу ставала кумедною, — ракети не пахнуть прохолодою. А цей… пахне! — і підморгнув, торкаючись кнопки живлення.

Вентилятор ожив із ревом, що змусив дерева похитнутися, а листя заскреготіло, наче маленькі скрипки. Тео спостерігав, як величезні леза почали крутитися, відправляючи у двір потужні потоки прохолодного повітря.

Кая, Лум і Альфа миттєво почали бігати, намагаючись не злетіти разом із повітряними потоками. Волосся Каи розліталося у всі боки, а іграшки й легкі предмети підхоплювалися вітерцем і кружляли у повітрі.

— Ахаха! — реготала Кая, намагаючись втриматися на ногах, — мене зносить!

— Лум, тримайся! — кричав Лум, хапаючись за край фортеці з крижаної води, — якщо злетимо, знайдемося в іншому дворі!

Альфа стояв на задньому дворі, висолопивши язика, і навіть коли вітер майже піднімав його в повітря, він вперто повертався і стрибав у зустрічному напрямку, ніби перевіряючи власну сміливість. Кожен його стрибок супроводжувався гучним гавкотом, який лунав у повітрі разом із дитячим реготом.

— Ах, ти маленький безстрашний герой! — сміялася Кая, намагаючись не впасти, коли вітер підкинув її волосся до обличчя.

Тео стояв поруч із Векс і спостерігав за всім цим хаосом. Його руки спонтанно обійняли її за талію, і вітер одразу підхопив її волосся, шепочучи прохолодою прямо на його обличчя.

— Ой! — сміялася Векс, намагаючись приборкати хаос на голові, — твій вентилятор хоч трохи під контролем?

— Під контролем, — відповів він, тримаючи її міцніше, — але трохи веселощів завжди потрібні.

Вітер зносив легкі тканини, перевертав шапки й ковдри, і Тео невпинно тримав Векс, сміючись разом із нею. Кожна мить перетворювалася на маленьку романтичну пригоду: вони балансували на межі сміху й польоту, відчуваючи легкий холод на обличчі й шалений прилив адреналіну.
— Я ледве можу дихати від сміху! — вигукнула Векс, коли вітер підкинув кілька кубиків льоду з фортеці Лума прямо на їхні ноги.

— Це те, що потрібно, — відповів Тео, підморгуючи. — Трохи адреналіну і багато крижаних сюрпризів!

Діти бігали навколо, кричали, реготали і намагалися підловити потоки повітря, які могли підкинути їх на кілька сантиметрів у повітря. Альфа безперервно стрибав, відскакував і, здавалось, отримував щирий кайф від власного невгамовного польоту.

— Стій, Альфа! — сміючись, кричав Лум, намагаючись не впасти, — ще трохи — і ми полетимо разом із тобою!

— Ахахаха! — реготала Кая, ковзаючи у воді басейну, яку вітер підхоплював на кілька секунд. — Це найкрутіше!

Тео й Векс стояли поруч, обійнявшись, відчуваючи одночасно шалене захоплення і романтичну ніжність: вітер бив у лице, вода бризкала, діти кричали, а вони просто сміялися, відчуваючи, що цей шалений день став їхньою маленькою пригодою, де безумство й любов поєднуються.

— Тобі холодно? — спитав Тео, нахиляючись ближче, щоб вітер не здув Векс із ніг.

— Трохи, — відповіла вона, сміючись, — але це приємно!

— Добре, — тихо промовив він, — тоді ми вдвох зможемо пережити будь-який вітер, будь-яку спеку… і навіть будь-якого Альфу.

Раптом вітер здійнявся сильніше, підхоплюючи легкі іграшки, кубики льоду та навіть частину фортеці Лума. Кая реготала, Лум із жахом намагався втримати залишки конструкції, а Альфа стрибав у найекстремальніших напрямках, немов тренуючись для олімпіади з польотів.

— Ой-ой! — реготала Кая, тримаючися за край басейну, — Лум, твоя фортеця точно переживе цей шторм?

— Переживе! — заперечував Лум, хитро ухиляючись від бризок, — вона просто… адаптується до стихії!

Тео і Векс стояли поруч, обійнявшись, і дивилися на цей хаос із теплотою в очах. Вітер шалено крутився, вода бризкала у всі боки, діти кричали від радості, Альфа гавкав і стрибав, а величезний вентилятор Тео перетворив двір на справжню крижану аркаду, де сміх і прохолода перепліталися у неймовірну веселу магію літа.

— Ха-ха! — вигукнула Векс, коли вітер підкинув її волосся над головою Тео, — ти точно не зможеш мене здути!

— Спробуй! — жартома крикнув він, міцніше притискаючи її до себе. — Але я буду поруч, щоб ловити!

І в цей момент Тео відчув, що навіть найсильніший вітер не здатен зруйнувати їхню маленьку всесвітню гармонію, де шалене літо, сміх, крижана вода і любов перепліталися в єдину магію, від якої нікуди не втечеш.