81.4 — Вагітна Лея та обережний Вирій

Спека того дня була нестерпною. Сонце висіло над містом, мов розпечена сковорідка, і навіть стіни будинку здавалися гарячими на дотик. Повітря стояло важке й нерухоме, немов густий сироп. Краплі поту збиралися навіть на квіткових горщиках біля вікна.

Лея, яка вже була на п’ятому місяці, лежала на дивані, відкинувшись на подушки, у легкій сукні з тонкої тканини, що ледь торкалася її тіла. Її волосся розпалось по плечах, трохи вологе від спеки, і вона з втомленим задоволенням перекладала ноги з боку на бік, шукаючи бодай крихту прохолоди. На її обличчі виступили дрібні блискучі крапельки, але в очах грали знайомі лукаві іскорки, ті самі, що завжди змушували Вирія втрачати спокій.

— Це вже не літо, а справжня духовка для людей, — простогнала вона, прикладаючи до шиї шматочок льоду. Лід одразу ж почав танути, і краплі прохолоди скотилися по ключиці, змушуючи її злегка засміятися й тремтіти водночас. — Чуєш? Я вже, мабуть, підсмажуюсь рівномірно, як курка-гриль.

— Ти зараз більше схожа на карамелізовану богиню, — відказав Вирій, і одразу ж підсунувся ближче, щоб поправити подушку.
Він бігав кімнатою, мов вітер: то склянку прохолодної води з лимоном принесе, то поправить вентилятор так, щоб він дуяв не на обличчя, а на ноги, то прикладе до її лоба змочений рушник. Навіть Лум, що заглянув ненадовго, не витримав:

— Вирію, ти з неї фараонесу зробив! Ще трон принеси! — пирснув сміхом і втік, поки його не вдарили тим самим віялом.

— Не холодний? — з підозрою перепитав Вирій, притискаючи рушник до її чола, і так нахилившись, що їхні носи майже торкнулись. — Бо занадто крижане тобі зараз шкідливо.

— Та ти вже геть став наче дипломований холодильник, — пожартувала Лея, кокетливо піднявши брову. — Скоро будеш маркувати продукти в мене на кухні: «Лід для Лєї — не нижче мінус двох».

— А що, гарна ідея, — буркнув він, удавано серйозно, ніби реально вже складав каталог з етикетками. — А поруч табличка: «Торкатися лише з любов’ю».

Лея пирснула сміхом, але за мить він сів поруч, узяв її руку й поклав на її животик. Його долоня накрила її пальці з такою обережністю, наче він тримав не тільки її руку, а й весь маленький всесвіт, що зростав усередині.

— Нашому малюкові не можна перегріватися, — сказав він тихо, але наполегливо. — Ти й сама відчуваєш, як серце б’ється швидше, коли тобі жарко.

Лея всміхнулась. У його голосі було стільки ніжності, що навіть спекотний день здався їй не таким уже й жорстоким. Вона торкнулася його щоки пальцями, провела по лінії щелепи й прошепотіла:

— Знаєш, твоя турбота охолоджує краще, ніж будь-який вентилятор.

— А твій голос змушує забути про будь-яку спеку, — відповів він і поцілував кінчики її пальців.

Вирій підскочив, наче його щойно вдарило електрикою.

— Чекай! — вигукнув він і зник у коридорі, так швидко, що Лея навіть не встигла здивуватися.

Через хвилину він повернувся з великим віялом, яке відкопав у скрині серед старих театральних костюмів. Воно було розмальоване східними орнаментами, з позолоченими краями, й виглядало так, ніби його справді колись використовувала імператриця.

— Дозволь вашому покірному слузі обмахувати найчарівнішу жінку цього літа, — урочисто промовив він, зробивши театральний уклін. Потім сів навпочіпки й почав махати віялом з таким пафосом, що Лея аж захлинулась сміхом.

— О, величний Вирію, твої віялові таланти мене полонили! — підняла вона руки, немов справді була фараонесою. — Але ж ти ризикуєш: раптом із таким виглядом тебе покличуть працювати в цирку?

— То буде цирк лише для тебе, — відповів він, нахилившись ближче. Його рука знову лягла на її живіт. — Я ж казав, нашому малюку потрібен комфорт. А ще — усмішка його мами.

Лея примружилася, приклала до плеча новий шматочок льоду. Краплі знову потекли по її шкірі, і вона помітила, як Вирій мимоволі провів очима за ними.

— Тільки не дивися так, — підколола вона. — А то я ще подумаю, що мої крижані трюки тебе зваблюють.

— Думаєш правильно, — відповів він, нахилившись і торкнувшись губами її шиї, де щойно пробіг холодний слід від льоду.

Вона видихнула сміх і схопила його за волосся:

— Обережно, кавалере, бо розтопиш останній шматок прохолоди в цьому домі.

— І що тоді? — прошепотів він їй у вухо. — Ми вигадаємо власні способи охолодження.

Їхній поцілунок загубився у шумі вентиляторів, у гуркоті спеки за вікном і в теплій ніжності, яка розливалася між ними. Вентилятор несподівано зламався й почав скрипіти, наче старий трактор, але це тільки ще більше розсмішило Лею.

— Бачиш? Навіть техніка ревнує до тебе, — жартівливо зітхнула вона, проводячи пальцями по його щоці.

Вирій уклав її зручніше на подушки, його рухи були повільними, обережними, але повними любові. Він торкнувся її пальців на животі, провів по округлості й прошепотів:

— Якщо чесно, я ще ніколи так не чекав майбутнього.

Лея відчула, як у грудях щось тепло защеміло.

— Якщо чесно, я ніколи ще не відчувала такої любові, — відповіла вона.

Він підняв на неї очі й відповів тихо, але твердо: