81.3 — «Крижана діва Векс»

У ванній стояла тиша, але тиша підступна — така, що пахне м’ятою й огірковими масками, і дзвенить крижаними кубиками у склянці. Векс, велична як цариця льодовиків, розташувалася у величезній ванні, заповненій водою з крижаними брилами. Її плечі ледь видніли з-під прозорої води, в якій плавали цілі острови льоду. На її обличчі лежала зелена маска з ароматом огірка, волосся було зібране у високий недбалий пучок, а в руці — коктейль з парасолькою, яка виглядала так само нахабно-тропічно, як пляжний лежак посеред Арктики.

— Ах… ось воно, справжнє життя, — протягнула вона, повільно потягуючи напій. Її голос лунав спокійно, урочисто, наче маніфест. — Спека — це для простих смертних. Але я — Векс. Я живу у холоді.

Двері прочинилися. Звідти обережно визирнув Тео, босоніж, із рушником через плече. Він виглядав так, ніби йшов на дуель із ворогом, тільки ворогом була ванна з кубиками льоду.

— Векс, ти серйозно? — він ступив крок, потім другий, вдивляючись у воду, де кубики виблискували, немов маленькі діаманти, а від самої поверхні піднімався ледь відчутний туман холоду. — Ти влаштувала собі… льодяну купіль?

Векс не повела й бровою. Її погляд залишався зосередженим на коктейлі, а тон — незворушним.
— Це не купіль, коханий. Це мій храм дисципліни. Справжня краса вимагає холоду.

— Справжня краса вимагає теплих обіймів, — заперечив він, нахмурившись. — А не того, щоб твої пальці посиніли, наче сливи.

Він хотів виглядати героєм, сильним чоловіком, тож скинув рушник із плеча й гордо заявив:
— Добре! Якщо ти можеш, то й я зможу. Я піду з тобою в цей… Арктичний морг.

Векс нарешті перевела на нього очі. Маска на обличчі й легка усмішка зробили її схожою на загадкову грецьку богиню, яка глузує зі смертних.
— Сміливець, — промовила вона тихо, майже з викликом. — Подивимось, як довго ти протримаєшся.

Тео закотив штанину і, зітхнувши, занурив ногу у воду.

— А-А-А-А-А-А!!! — крик був такий, що здалося, ніби самі труби у стінах задрижали. — Це не вода! Це рідкий лід! Це як сунути ногу в пащу крижаного дракона!

Він вирвав ногу назад, підскочив і почав підстрибувати на одній, трясучи другою так, ніби намагався її відірвати.

— НІ! НІ, Я НЕ МОЖУ! — голос Тео лунав, наче бойовий ріг на полі битви. — Це пастка! Це морозильна камера для дурнів! Там температура — мінус тисяча!

Векс спокійно зробила ще ковток коктейлю, парасолька хитнулася в такт її руху.
— Тобі ще потрібно попрацювати над силою волі, любий.

— Силою волі?! — Тео вже підстрибував на місці, трясучи ногою, наче намагаючись розморозити її. — Там потрібна сила виживання! Або щонайменше скафандр із Антарктиди!

З коридору почувся приглушений сміх. Лум та Кая, які крадькома визирали з-за дверей, ледве втримувалися від реготу.

— Тео кричав, як мишка! — зареготав Лум, прикриваючи рота руками.
— Мама навіть не кліпнула, — захоплено додала Кая. — Вона точно крижана королева.

— Ідіть спати, шпигуни! — гаркнув Тео, намагаючись врятувати свою честь, але діти лише ще більше розсміялися й утекли, залишивши за собою ланцюжок сміху.

Векс нарешті повільно вийшла з ванни. Вода з її тіла стікала холодними краплями, що виблискували на світлі, ніби кришталеві буси. Тео, побачивши, як її плечі тремтять, кинувся вперед, закутуючи її у величезний теплий рушник, наче у плащ героя.

— Ти зійшла з розуму, — пробурмотів він, обіймаючи її, так ніби хотів зігріти власним серцем. — Ще трохи — і я б справді лишився вдівцем.

Векс усміхнулася, її пальці, холодні й вологі, торкнулися його щоки.
— Але ж я прекрасна, правда? — прошепотіла вона, з тією грайливою впевненістю, яка завжди роззброювала його.

Тео закотив очі, але посміхнувся і поцілував її у скроню.
— Ти прекрасна навіть якби залізла у вулкан і почала там робити маску для обличчя, — відповів він. — Але чесно? Я ледь не став бурулькою лише від одного дотику води.

Він пригорнув її ще міцніше, а вона, загорнувшись у рушник, поклала голову йому на груди. Її коктейль із парасолькою стояв забутий на краю ванни, і Тео прошепотів їй у волосся:
— Найкращий коктейль для мене — це твої поцілунки.

Векс тихо розсміялася, підняла погляд і поцілувала його — довго й ніжно, так що навіть холодні краплі на її тілі здавалися теплими.

У цей момент у коридорі грюкнули двері, і почулося, як Вирій гукає, повний паніки й турботи:
— Лея! Де ти? Я приніс ще один компрес із льодом!

Тео розсміявся, все ще тримаючи Векс у руках.
— Бачиш? У нас тут «Арктика-люкс», а в них — «санаторій при вагітності».

Векс посміхнулася хитрою посмішкою:
— Хто знає, може, наступного літа ми відкриємо власний спа-курорт? «Крижана діва і її бурулька».
Вони обоє засміялися, а за стіною вже починалася інша історія — історія Леї та Вирія, де спека й холод мали зовсім інше значення.