81.2 — Ерік і холодильний рай

Доставка нового холодильника приїхала рівно тоді, коли дім остаточно почав нагадувати турецьку лазню, де навіть повітря можна було нарізати ножем і підсмажити на сковорідці. Водій у червоній кепці ледве докотив величезну білу шафу на коліщатах до дверей. Холодильник був таким гігантським, що здавалося — це не побутова техніка, а окрема квартира з пропискою і правом голосу на виборах.

— Оооо, ось він! — Ерік, побачивши його, мало не впав навколішки. Він театрально простяг руки вперед, ніби зустрічав кохану після довгих років розлуки. — Мій герой, мій рятівник, моя полярна станція! Вітаю, брате-морозильнику!

— Це холодильник, — сухо поправила Тесса, але куточки її губ зрадницьки сіпнулися. — І він більший за нашу шафу з одягом.

— І розумніший, — гордо додав Ерік, підкреслено постукавши по білій глянцевій поверхні. — Бо він хоча б охолоджує!

Поки вантажники залишали гіганта посеред кухні, всі домочадці збіглися, щоб поглянути на диво техніки. Вони стояли навколо, ніби зустрічали космічний корабель, що приземлився просто серед них.

— Це ж... він світиться! — вигукнув Лум, коли дверцята нарешті відчинили, і всередині загорілися синюваті LED-лампи, холодні й трохи космічні.

— Наче портал у Нарнію, тільки замість снігової королеви — йогурти, — пожартував Вирій, обійнявши за плечі Лєю. Вона засміялася так щиро, що навіть забула на мить про спеку.

Альфа, почувши запах прохолоди, одразу засунув морду в середину. Холод ударив йому в ніс, і він відсахнувся, але вже за секунду знову сунув голову глибше й задоволено завиляв хвостом, ніби знайшов рай для собачого життя.

— Вибачте, — урочисто проголосив Ерік, розштовхуючи всіх у бік, — але це мій холодильник. Я тут житиму.

— Ти з глузду з’їхав? — Тесса схрестила руки на грудях, іронічно нахиливши голову. — Холодильники створені для їжі.

— А люди створені для виживання, — урочисто відказав він, ніби цитував святе письмо. — І я виживатиму тут.

З цими словами Ерік велично поліз усередину. Він вмостився на нижню полицю, зручно підпер голову на заморожену коробку морозива й блаженно зітхнув.

— Ммм… рай, — промурмотів він із закритими очима. — Нарешті я відчуваю себе людиною, а не плавленим сирком.

— Тато! — вигукнув Лум, підбігаючи до холодильника. Його очі горіли рішучістю. — Я теж хочу!

— Ні, — рішуче відрубав Ерік, виставивши руку, наче шлагбаум. — Це мій холодильний рай. Тут лише один житель.

— Але я теж розтану! — закричав Лум, впавши на підлогу й розкинувши руки, як трагічний актор. — Я вже починаю перетворюватися на суп!

— Ти ще не суп, ти максимум теплий компот, — відмахнувся Ерік, закриваючи очі.

Та син не здавався. Він розпластався на підлозі, почав гучно ридати, кидати ногами, й театрально вигукував:
— Я — покинута дитина! Тато замкнувся у холодильнику й не любить мене! Мене залишили страждати в спеку, як нещасний виноградик без холодильника!

— Ерік, — Тесса загрозливо стиснула губи й насупила брови, — ти серйозно збираєшся залишити свою дитину плавитися на килимі?

— Але ж… місце обмежене! — Ерік безпорадно показав руками всередині, ніби справді рахував сантиметри. — Це територія для одного пінгвіна, не для колонії!

— Пхе! — Лум, схлипуючи, вчепився в дверцята обома руками. — Якщо ти мене не пустиш, я все одно тут спатиму! Прямо тут, на порозі холодильного царства!

Ерік застогнав так гучно, що можна було подумати: він щойно програв найважливіший матч у своєму житті. Але зрештою здався.
— Добре! Лізь, шантажист малий.

І ось вони вже сиділи вдвох: батько й син, як два моржі в Арктиці. Лум, заливаючись сміхом, підсунувся ближче.

— Знаєш, тату, ти тепер схожий на величезну сосиску, яку хтось забув заморозити.
— А ти — на пельмень, що ще трохи й примерзне до полиці, — відповів Ерік, і вони разом розсміялися так голосно, що навіть Альфа насторожено глянув у середину.

Почався справжній фестиваль «морозних жартів»:
— Якщо ми тут просидимо тиждень, нас знайдуть як сімейний набір «Ескімо-дуо».

— А якщо місяць, то як археологічну знахідку «заморожений татусь».
— А якщо рік, то ми з тобою будемо музейними експонатами — «Льодовикові герої».

— І до нас водитимуть дітей на екскурсії! — додав Лум, сяючи від щастя.

У дверях з’явилася Тесса. Вона сперлася на косяк, склавши руки й дивлячись на двох «пінгвінів» із виразом то любові, то розпачу, то іронії.

— Знаєш, Ерік, — повільно промовила вона, — завжди мріяла, щоб чоловік переселився у холодильник.

— Серйозно? — визирнув він із середини, наче пінгвін із нори.
— Так, — кивнула Тесса. — Бо тоді мені буде простіше його знаходити: завжди в одному місці.

Векс, яка стояла неподалік із келихом льоду, мало не захлинулась від сміху. Тео вдав, що кашляє, але теж тихо пирснув.

Альфа ж сидів просто біля дверей холодильника, дивився всередину благальними очима й повільно підповзав, ніби натякав: «А може, і мене пустите? Я ж хороший песик».

— Ні, Альфо, — урочисто проголосив Ерік. — Це клуб тільки для людей.
Собака глухо загарчав, але врешті-решт ліг на підлогу, поклавши голову на лапи, вдаючи найбільш нещасну істоту на світі.
У домі ставало все гарячіше, повітря густішало, немов суп у каструлі, але всередині «холодильного раю» панувала прохолода, сміх і дивна родинна близькість. І саме ця мить робила спеку трохи менш страшною — бо навіть у пеклі можна знайти шматочок Арктики, якщо в тебе є новий холодильник і трішки любові.