80.3 — Сліди крему

— Дивіться! — вигукнула Векс, нахиляючись до підлоги й показуючи пальцем. — Ось воно!

На паркеті, просто між ніжками столу й стільця, виблискувала маленька плямка білого крему. Сонце, пробиваючись крізь фіранки, падало прямо на неї, перетворюючи її на сяючу перлину. Наче хтось спеціально поклав цей крихітний шматочок солодкої таємниці, аби заманити шукачів правди.

— Це ж… — Тео нахилився поруч, склав руки за спиною й примружився так зосереджено, ніби досліджував місце жахливого злочину. Його волосся впало на чоло, і він обережно відкинув його вбік. — Пляма. Чиста. Кремова. Свіжа.

Його голос лунав настільки урочисто, що всі мимоволі затамували подих.

— Ти говориш так, наче це кров, — підколола його Векс, але її 

очі світилися цікавістю й блискучим азартом.

— Бо це ще гірше, — серйозно відповів він, і в його голосі не тремтів жоден нерв. — Кров — справа життєва. А от крем… крем — це святиня.

— Святиня, яку хтось з’їв без дозволу, — сумно підсумувала Векс, склавши руки на грудях.

— І залишив нам тільки натяк, — додав Вирій театральним шепотом, ніби вимовляв останні слова у виставі.

Діти, звісно, не могли стояти осторонь.

— Дай мені ложку! — вигукнув Лум і вже витягував свою з кишені. Так, у нього завжди була з собою ложка — бо ніколи не знаєш, де може трапитись торт. Його обличчя сяяло рішучістю справжнього детектива-дегустатора.

— Я теж хочу! — Кая вихопила з рук мами запасну ложку, яка випадково залишилась після чаювання. Її очі блищали від передчуття подвигу. — Ми ж повинні на смак перевірити, чи це справді крем!

— Ні-ні-ні! — Лея, не втримавшись від сміху, простягнула руки вперед, ніби хотіла захистити крихітну плямку від двох атакуючих дітей. Вона вже ледве дихала від того, як кумедно виглядали її малюки з ложками в руках, готові «знищити доказ». — Не можна! Це ж речові докази!

— Але ж так усі справжні детективи роблять! — обурився Лум, притопнувши ногою. — Вони аналізують!
— Так, але не язиком, — розсміялася Лея, змахнувши сльозинку сміху й намагаючись відібрати ложку в Каї.

— Зате надійно, — серйозно вставила дівчинка й простягнула ложку ближче до підлоги. — Якщо це крем, то я відразу скажу.

— Стій! — Тео різко накрив плямку рукою. Його рух був настільки швидким і різким, що навіть Альфа здригнувся й гавкнув. — Це небезпечно.

Він повільно підвівся, зробив драматичну паузу, провів рукою по волоссю й урочисто сказав:

— Уявіть, що це не крем. А пастка.

— Я ж так і казав! — урочисто вигукнув Вирій, підскочивши від стільця й наставив пальця на підлогу. — Це точно пастка! Пастка для тих, хто занадто жадібний до солодкого!

Він склав руки, наче режисер на сцені, й зробив такий драматичний вираз обличчя, що діти на секунду справді завмерли. Лум навіть облизнув губи, не наважуючись доторкнутись.

А потім Кая хихикнула, Лум розреготався, і вся напруга розсипалась на бризки сміху. Лея, все ще стримуючи хихотіння, ніжно штовхнула Вирія в плече.

— Ти найдивніший детектив у світі, — сказала вона й, трохи знітившись, притулилася до нього.

— Дивний, але твій, — відповів він і нахилився, подарувавши їй швидкий, але теплий поцілунок у скроню.

Тим часом Ерік, який теж тримав ложку (бо як же інакше, він же чоловік Тесси, і ложки в цій родині, здається, росли на деревах), раптом підняв її вгору, мов справжній меч. Його обличчя засяяло від рішучості.

— Присягаюся кавуном, я знайду винного! — вигукнув він так гучно, що навіть сусідський кіт за вікном сахнувся, а Альфа підстрибнув і загавкав, ніби підтверджуючи присягу.

— Кавуном? — здивовано перепитала Тесса, підозріло прищурившись. Її губи хитро вигнулися в усмішку. — А чому не тортом?

— Бо кавун — символ істини, — урочисто відповів він, приклавши руку до серця. — І соковитості.

Векс не витримала й закотила очі.

— Ви всі збожеволіли, — пробурмотіла вона, але усмішка зрадницьки світила на її вустах. Тео нахилився до неї й прошепотів:

— А ти ж їх любиш такими.

Вона скосила на нього погляд — теплий, лагідний, і ледь помітно торкнулася його пальців.

— Може й так, — зітхнула Векс.

— Ні, — поправив Тео, серйозно нахиляючись знову до плямки. — Ми просто на крок ближче до розгадки.

Він обережно торкнувся пальцем крему, підніс його до носа й… зупинився. У кімнаті знову запанувала тиша, навіть діти припинили хихотіти.

— І? — нетерпляче запитала Векс, відчуваючи, як серце б’ється трохи швидше.

— Це точно крем, — урочисто промовив він, — і він веде нас далі.

Усі одночасно підняли голови. Тиша знову наповнила кімнату, але тепер вона була тривожною, насиченою передчуттям. Десь поряд, зовсім близько, ховався наступний ключ до таємниці.

І саме тоді Лум широко розкрив очі, вказав пальцем у бік кухні й вигукнув:

— Гей! Дверцята холодильника прочинені!