Розділ 80 — «Злочин у торті «Наполеон»$ 80.1 — Падіння імператора

Червень у Хроніках завжди був дивакуватим місяцем.
Він приходив не так, як у нормальних світах: без спокійного тепла чи лагідного цвітіння. Ні, тут червень мав власний характер — примхливий і веселий. На світанку він розливав по небу рожеві хмари, схожі на полуничний крем, удень сипав короткими літніми зливами, що пахли липою й медом, а вечорами розкладав у небі такі зоряні узори, що навіть найскептичніші починали вірити в казки.
Червень у Хроніках був святковим: ніби сам світ щойно прокинувся й вирішив пригостити всіх величезним тортом.
У цей самий день у великій вітальні з високими вікнами, де крізь зелене мерехтіння саду лився сонячний промінь, зібралася вся компанія. Стіл ломився від смаколиків: крихітні кошики з полуницею, запашні булочки, миска з вишнями, що світилися, мов коштовності, сирники, які хтось (очевидно, Ерік) намагався прикрасити шоколадними вусиками. Але головною окрасою був він — торт «Наполеон».

Величезний, багатошаровий, з ідеально підсмаженими коржами, що пахли ваніллю та маслом. Крем виступав з боків, неначе біла армія маршувала назовні, готова до перемоги. Крихти на верхівці блищали, мов золотий пісок. Він виглядав настільки велично, що хтось не витримав і пожартував:

— Це ж справжній імператор серед десертів!

— Я перший! — вигукнув Лум, тримаючи ложку так, наче це був меч. Йому ще не виповнилося й п’яти, але в очах палала рішучість дорослого воїна. — Імператора переможе тільки герой!

— Ні, я перша! — відповіла Кая, підстрибнувши й високо піднявши свою ложку. — Бо я — кавалерійська атака!

— Яка ще кавалерійська? — хмикнув Тео, підхопив доньку на руки й посадив на коліна. — У тебе ж ложка, а не кінь.

— Зате в мене швидкість! — гордо заявила Кая й показала язика Луму.

— А в мене сила! — Лум вдарив ложкою по столу так, що та дзенькнула. — Я зроблю так: бац! — і все!

— Ха! — Кая заплескала в долоні. — Ти тільки «бац» у підлогу зробиш, а торт я з’їм!

Альфа, величезний пес, сидів поряд і дивився на торт так, ніби це була його найбільша мрія. Він навіть видав тихеньке скавуління, що більше нагадувало довге «плііііз».

— Навіть не думай, — попередила Тесса, відсуваючи тарілку подалі від його морди. — Це не твоя порція.

— І взагалі, — додав Ерік, підозріло прищурюючись, — він дивиться так, наче планує стратегічний напад на середину.

Альфа винувато моргнув, відвернувся… і за хвилину знову повернув голову до торта.

Всі розсміялися. Атмосфера була легкою, домашньою. У центрі столу сяяв торт, а довкола нього — найрідніші.

— Ну що, хто ріже? — спитала Лея, вмостившись на стільці. Вона тримала руки на животі — ніжний жест, яким, здавалось, вона розмовляла з майбутньою дитиною. Її усмішка була м’яка, а очі світилися теплим світлом.

— Я! — водночас сказали Тесса й Ерік.

— О, класика жанру, — прошепотів Вирій, обіймаючи Лею й легко торкаючись губами її волосся. — Вони завжди починають сваритися на ножі.
— І завжди закінчують поцілунком, — так само тихо відповіла Лея, усміхаючись.

— Я краще вмію різати рівно! — обурилася Тесса, забираючи ніж у руки.

— Ага, скажи ще раз, — пирснув Ерік. — Минулого разу твій шматок був таким кривим, що міг би зніматися в абстрактному кіно.

— Неправда! — Тесса надула губи.

— Правда, — він схилився ближче й додав шепотом: — Але ти була така мила, що я закохався ще сильніше.

Вона скривилася, намагаючись тримати суворе обличчя, але потім розсміялася. Штовхнула його в плече, а він скористався моментом, щоб поцілувати її в щоку.

— Гей, люди! — вигукнула Векс, яка сиділа поруч із Тео й уже націлювала вилку в бік торта. — Ми тут усі голодні! А ви романтичні сцени з ножами розігруєте!

— То може, хай вони собі цілуються, а ми різатимемо? — підморгнув Тео і вже простягнув руку до торта.

— Не смій! — Тесса й Ерік одночасно вхопили ніж, і всі зареготали ще голосніше.

— Я вам так скажу, — додала Векс, — якщо ви ще хвилину будете сперечатися, я сама з’їм середину й ніхто не дізнається.

— Це вже злочин! — урочисто проголосив Лум. — За таке треба садити у в’язницю з кашею.

— У в’язницю з кашею? — Тео закашлявся від сміху. — Це найстрашніше покарання, яке я чув!

Нарешті, після кількох дружніх «боїв за право різати», перший шматок був відрізаний. Ложки застигли в повітрі, дитячі очі розширилися від очікування. І тут… усі завмерли.

Середній шар, той самий вершковий скарб, який мав бути серцем «Наполеона», зник. Його просто не було.
Торт виглядав так, ніби його обікрали вночі — просів і схилився, неначе генерал, що програв битву.

— Що?.. — Лум перший видав звук, більше схожий на крик жаху. — Хтось з’їв НАЙСМАЧНІШЕ!

— Це… це зрада, — урочисто прошепотіла Кая, прикривши рот руками. — Таке навіть у казках не роблять!

— Ось вам і імператор, — буркнув Тео. — Скинений із трону.

— І хто ж посмів? — Векс підняла брову й кинула погляд на пса.

Усі очі повернулися до Альфи.
Собака сидів рівно, як найневинніша істота у світі, й дивився на них ясними очима. Морда — ідеально чиста. Навіть не крихти. Занадто чиста.