79.10 — Крижана газована буря

Небо цього разу вирішило зробити фінальний акорд. Хмари потемніли, але не грізно, а наче грайливо, переливаючись сріблом і світлими плямами, ніби хтось зверху струшував пляшки лимонаду. І раптом — пссссс! — почувся тріск, знайомий кожному, хто хоч раз відкривав газовану пляшку після струшування.

— О-о-о, щось мені це не подобається, — протягнув Тео, прикриваючи голову рукою. — Я знаю цей звук.
— Це природа відкрила колу? — підморгнула Векс.
І небо відповіло їм зливою.

Зверху почала сипатися крижана газована вода. Вона не падала суцільним дощем — це був нескінченний фонтан із бульбашками, які лопалися просто на щоках і руках, залишаючи приємний холод. Разом з ними сипалися прозорі кубики льоду — великі, як кулак, і маленькі, як ґудзик.

— ААА! — вигукнув Ерік, коли один із кубиків влучив йому прямо за комір. Він застрибав, витрушуючи його, немов танцював новий дивний танець. — Це що за нова версія спа-душу? З ефектом «пральна машинка»?
— Тобі личить, — реготнула Тесса, піднімаючи йому волосся, яке вже стирчало в різні боки від вологи. — Такий весь холодний і ошпарений водночас!
Вона засміялася ще голосніше, коли наступний кубик дзвякнув прямо їй по плечу.

Діти не мали жодного страху. Навпаки, Лум із Каєю носилися по траві, намагаючись ловити льодяні кристали. Вони підскакували й падали, як маленькі м’ячики.

— Дивись, у мене букет! — вигукнув Лум і простягнув мамі жменю блискучих крижинок. — Майже як квіти, тільки холодні.
— О, мій синочку, — Тесса взяла «букет» і поцілувала його в 

мокре чоло. — Це найоригінальніший подарунок у світі.
— А я зроблю корону! — не відставала Кая, складаючи кубики на голову. Але вони весь час зісковзували, і дівчинка верещала від сміху. — Тату, допоможи, це буде корона з газованого льоду!
— Звісно, принцесо, — Тео підхопив доньку й поставив на плече. — А я твій особистий льодяний трон.

Альфа тим часом показав справжнє диво собачої радості. Він скакав за кожним бризком, намагаючись упіймати їх пащею. Бульбашки лоскотали йому ніс, і він раз по раз чхав так гучно, що всі реготали.

— Альфа, не пий усе підряд! — закричала Кая. — Бо потім будеш гавкати пузирками!
І тут собака справді видав «гав» із дивним хрипом, наче всередині нього луснула газована бульбашка. Діти попадали на землю від сміху.

Лея, завжди стримана, підняла голову й зупинилася під дощем. Краплі й кришталики падали їй на обличчя, і вона на мить заплющила очі. Здавалося, що вона приймає цю стихію як щось природне й навіть прекрасне.

Вирій підійшов до неї й обійняв за плечі, підставляючи себе під найбільші крижини.
— Не можна дозволяти природі бити мою дівчину кубиками льоду, — буркнув він. І, поки Лея відкривала очі, поцілував її в скроню.
— Ти жартуєш, але мені й справді тепліше, — прошепотіла вона, пригорнувшись до нього.

Векс спершу стояла з серйозним виглядом, підставивши долоні під бризки. Але раптом розсміялася.
— Це ж… це ж просто феєрично! Газована апокаліптика!
— Тримай, — Тео прикрив її плечима своєю курткою, хоча вона теж була вже мокра наскрізь. Він витягнув кубик, що застряг у її волоссі, й простягнув їй. — Наш талісман виживання.
— Романтик, — підколола його Векс, але ніжність світилася в її очах. — Талісман ми збережемо… або розтопимо разом.
Вона несподівано обійняла його так міцно, що навіть газова буря не змогла їх роз’єднати.

Тим часом Ерік розкрив велику парасолю, залишену ще від шоколадної зливи.
— Хоч хтось хоче сховатися від цього цирку? — крикнув він.
Але щойно парасоля розкрилася, на неї впав такий потік газованої води, що вона захрипіла й зігнулася під натиском. Звуки були точнісінько як у пляшки шампанського, яку відкрили прямо над головами.

— Ну супер! — сплюнув Ерік, коли вся хвиля бризок облила йому лице.
— То знак, що ми — ігристе життя! — засміялася Тесса, обійняла його за шию й поцілувала посеред газованого хаосу.

Діти підбігли до них, сміючись і кричачи:
— Мамо, тату, це найкращий дощ у світі!
— Бо він пінний! — додала Кая, вхопивши Лум за руку, і вони почали кружляти в колі.

У цей момент усі зібралися разом. Вирій із Леєю стали поряд із Тессою й Еріком, а трохи далі підтягнулися Векс і Тео. Вони утворили коло, наче маленьку фортецю посеред божевільної стихії. Лум і Кая вскочили в центр, Альфа теж втиснувся туди, гавкаючи від радості.

— Ну що, мої, — промовив Вирій, міцніше стискаючи руку Леї, — хто казав, що детективна робота — це лише злочини?
— Ми знайшли новий жанр, — відказала Тесса, волосся якої стирчало від вологи в усі боки. — Сімейний солодко-газований апокаліпсис.
— І я його схвалюю, — Тео підморгнув. Векс тільки хитнула головою, але не втрималася й поцілувала його прямо під холодним дощем.

Лея нахилилася до Вирія, Тесса — до Еріка, Векс — до Тео. Три пари в один момент розчинилися у своїх поцілунках. Газована буря вирувала довкола, сипалися льодові кристали, бульбашки вибухали на обличчях, але для них у ту мить не існувало нічого, окрім тепла поруч.

Лум і Кая обіймали Альфу, кричали «Ура!», і навіть їхній сміх лунав, як сотні маленьких бульбашок.

Світ став абсурдним, диким і смішним, але саме це й було їхнім щастям.
У цьому фіналі злилося все: любов, гумор, пригоди, трохи небезпеки й море сміху.

Вони були разом. І це було важливіше за будь-які бурі світу.