79.9 — Смак солодкої революції

Новий день настав солодким і тихим. Сонце пробивалося крізь рештки «сирних хмар», розсипаючи промінчики, що блищали на траві, немов на ній хтось розклав золоте листя. Повітря ще зберігало молочно-сирний аромат, але тепер до нього додавалося щось нове — ніжна солодка нотка ванілі та шоколаду.

— Мені здається, що цей світ щоранку вигадує для нас інший сніданок, — пробурмотіла Лея, вдихаючи запах.

— Головне, щоб завтра не було борщового дощу, — пирснув Тео, поправляючи комір і дивлячись на небо.

І раптом там, де щойно сяяло сонце, розкрилися хмари, мов величезна кондитерська шафа. Із блакитної височіні повільно почали падати пухкі тіні.

— Ні… тільки не це, — встигла прошепотіти Тесса, піднімаючи голову.

Але було пізно — з небес посипалися пончики.

Пухкі, золотаві, з рожевою глазур’ю, з шоколадними дірочками, обсипані кокосовою стружкою, у карамельних візерунках — вони падали, мов химерні парашути. Одні влучали прямо в долоні, інші — на голови, ще інші весело прилипали до плечей.

— Ого! — вигукнув Ерік, відкривши рота саме в ту мить, коли йому туди влучив свіжий пончик. Він підстрибнув від несподіванки, але миттю розсміявся: — Ідеальний баланс! М’якість тіста й агресивність гравітації!

— Ідеальний баланс? — підняла брову Тесса. — Ти справді тільки-но описав падіння пончика термінами фізики?

— Звісно! — урочисто відповів Ерік, підкидаючи ще один і ловлячи зубами. — Це ж наукова революція!

Не встигли всі відсміятися, як до пончиків додалися печиво та кекси. Маленькі імбирні чоловічки летіли, розводячи пряні аромати, кекси з чорницею плюхалися в траву, залишаючи солодкі плями, а мафіни сипалися просто в руки.

— ААА! Це атака кексів! — заволав Лум і кинувся до парасолі Тесси. Але замість порятунку отримав «корону» з маршмеллоу, які приліпилися зверху.

— Ха-ха-ха! — Кая вказала на нього пальцем. — Ти схожий на живий торт!
— Сам ти торт! — огризнувся він, але вже за мить не втримався й засміявся. Він зірвав один маршмеллоу і жбурнув у сестру. Та відповіла кексом. Почалася справжня солодка війна.

Альфа тим часом перетворився на справжнього «мисливця за пончиками». Він ловив їх у повітрі, підкидав лапами, катав по землі, ніби м’ячі, й захлинаючись гавкотом від щастя, заривався у гірки маршмеллоу. В якийсь момент він так захопився, що впав у купу кремових еклерів і вивалявся в них, ставши схожим на білувато-шоколадну кулю.

— Альфа, ти маршмеллоу-монстр! — захлинався сміхом Ерік, ледь тримаючись на ногах.

Тесса, вся в крихтах і липкій глазурі, здавалася безсильною перед десертним натиском. Вона спробувала сховатися під парасолею, але морозивний дощ, що несподівано долучився, миттю перетворив її на липку карамельну пастку.

— Ну що, тепер ми — офіційні жертви десертного апокаліпсису, — засміялася вона, озирнувшись на Еріка.

— Ага, але принаймні смачні жертви, — відповів він і ніжно витер її щоку від крему. — І, якщо чесно, я не проти такої загибелі.

У цей момент Векс, яка завжди намагалася триматися в рамках, здалася стихії. Вона зняла пончик із рожевою глазур’ю й натягнула його Тео на руку, як браслет.

— Ось тобі нова мода сезону, — промовила вона, зберігаючи удавану серйозність.

Тео не витримав і вибухнув сміхом. Він причепив два пончики до вух, зробивши вигляд, що то сережки.

— Представляю вам колекцію «Кондитерська весна», ексклюзивно з небесної пекарні!

— Ідіот, — буркнула Векс, але очі світилися радістю. Вона підняла ще один пончик і легенько притулила йому до носа. — А тепер ти клоун.

Вони обоє розсміялися, і Тео, скориставшись моментом, міцно обійняв її. Векс не відштовхнула — навпаки, пригорнулася, вперше дозволивши собі відчути тепло цього хаосу.

Тим часом Лея стояла збоку, прикриваючи голову руками. Вона не бігала, як інші, але спостерігала за всім із тихою усмішкою, і в її очах світився спокій.

Вирій підійшов і лагідно обійняв її ззаду. Його підборіддя торкнулося її волосся.

— Дивись, це ж наша маленька революція. Солодка й безпечна, — прошепотів він.

— Так, — відповіла вона, вдихаючи аромат ванілі. — І, мабуть, найсмачніша революція у світі.

Він поцілував її в скроню, і Лея заплющила очі, віддаючись цьому відчуттю спокою й любові.

А поряд діти й Альфа вже будували «революційну фортецю»: кекси ставали вежами, маршмеллоу — стінами, пончики — брамою. Ерік і Тесса допомагали, Тео й Векс обіцяли захищати споруду від «печивних нападників».

Усе довкола було наповнене сміхом, ароматом солодощів і відчуттям щастя. Навіть морозиво, що липко стікало щоками, здавалося частиною цієї дивної гри.

Але день, який почався яскраво й грайливо, знову підготував сюрприз. Хмари нагорі почали темніти. Вони виглядали важкими й неспокійними. І раптом у небі пролунав підозрілий, протяжний шипучий звук, мов від гігантської пляшки, яку відкрив сам Всесвіт.

— Це що, газована? — примружився Ерік.

Лея підняла голову й усміхнулася крізь липку краплю морозива: