79.8 — Сирний дощ

Новий день почався дивовижно. Після нічного «шоколадного апокаліпсису» земля ще зберігала солодкий запах какао й карамелі, а липкі доріжки нагадували про вчорашнє божевілля. Сонце визирало крізь легкі хмарки, освітлювало золотистим сяйвом бруківку, і всі мали ілюзію, що, може, сьогодні буде звичайна, нормальна погода.

Але небо вже підготувало новий сюрприз.

Спершу з блакитної височіні закружляли кілька тонких жовтих пластівців. Вони повільно спускалися, як золотаві пелюстки, і тихо лягали на плечі й волосся. Хтось подумав, що то сухе листя, але запах одразу видав правду: то був сир.

За мить до золотавих пелюсток приєдналися рівненькі кубики — мов маленькі іграшкові кісточки, які сипалися просто в долоні. А ще трохи згодом у повітрі попливли довгі натерті смужки, схожі на снігові тіні, тільки теплі, м’які й насичено ароматні.

— Це… це ж… справжній сирний дощ? — Ерік аж підскочив, прикриваючи голову рукою. Він швидко змінив тактику: закинув голову догори й відкрив рота, зловивши шматочок. — Ха! Ідеально! — переможно вигукнув він. — У мене завжди був дефіцит кальцію, тепер лікар буде задоволений!

Тесса розсміялася, відчуваючи, як на її плечі впав тонкий сирний пласт. Вона розкрила парасолю, яка миттю перетворилася на «сирну тарілку».

— Ну все, тепер у нас точно буде сніданок прямо з неба! — жартівливо сказала вона. — Хлопці, хапайте! Вечеря сама падає нам у руки.

Діти миттю підхопили настрій. Лум перший виявив креативність: він швидко зібрав кілька кубиків, поставив їх один на одного й водрузив на голову.

— Дивіться! — урочисто вигукнув він. — Я сирний король!

Він стояв із гордо піднятою головою, намагаючись, щоб «корона» не впала.
— Тільки не танцюй, — хмикнув Ерік. — Інакше твоє королівство розвалиться ще швидше, ніж шоколад у животі Альфи.

Кая вирішила, що не гірша за брата. Вона підставила волосся під смужки натертого сиру, дала їм заплутатися між пасмами і гордо вигукнула:

— А я — сирна принцеса! І ніякий шоколад мене не зіпсує!

— Тільки зачіску, — пирснув Тео, прикриваючи рот рукою.

— Дуже смішно, — надулася Кая, але вже через секунду засміялася сама, тримаючись за живіт.

Альфа тим часом влаштовував справжній сирний марафон. Він стрибав, як божевільний, ловлячи шматки просто з повітря. Раз — кубик! Два — смужка! Три — одразу цілий пласт! У якийсь момент він заплутався в сирних стрічках і, намагаючись вибратися, перетворився на кумедного «сирного монстра».

— Альфа, ти схожий на лазанью з лапами! — реготав Ерік так, що аж похитнувся.

— Ну, принаймні тепер його можна вважати стравою дня, — підморгнула Тесса, витираючи сир із рукава.

Векс стояла трохи осторонь. Вона усміхалася, але намагалася прикриватися руками від сирних бризок. Десь у глибині душі їй хотілося кинутися в цей абсурд із усіма, але сором’язливість і звичка до стриманості тримали її на місці.

І тут втрутився Тео.

Він підняв дві великі сирні пластинки, склав їх разом, всередині поклав кубик і почав вправно ліпити «сирний бургер». Трохи поколупавшись, він надламав його навпіл так, щоб шматочки склалися у форму сердечка. Потім простягнув його Векс, удавано серйозно мовивши:

— Тримай. Моє сирне зізнання.

Векс на мить завмерла. Її очі розширилися, а щоки почервоніли. Вона взяла той «бургер» обережно, наче найкрихкіший скарб у світі, і тихо прошепотіла:

— Ти божевільний… але найсмачніший божевільний, якого я знаю.

Вона коротко торкнулася його руки — жест, у якому було більше тепла, ніж у тисячі слів. Тео аж завмер, але за мить не витримав і ніжно поцілував її у скроню. Векс не відсмикнулася. Навпаки — нахилилася ближче, дозволяючи собі мить тиші й тепла посеред сирного хаосу.

Тим часом Лея й Вирій стояли трохи далі, тримаючись за руки. Лея сміялася так, що щоки в неї палали. Вона підставила долоню під плавлені смужки, пробуючи їх на смак.

— Це неймовірно, — сказала вона, ковтаючи маленький шматочок. — Наче саме небо вирішило пригостити нас сніданком.
Вирій дивився на неї, усміхаючись очима. Він підняв із землі цілий лист сиру й із удаваною серйозністю промовив:

— Мадам, ваш особистий сирний парашут.

Лея вибухнула сміхом і прикрилася ним. Потім, на жарт, провела шматком по його щоці, залишивши жовтий слід.

— Тепер і ти в клубі сирних, — оголосила вона.

Вирій удавано зітхнув:

— Ну все, тепер моя репутація серйозного чоловіка зіпсована остаточно.

— І добре, — підморгнула Лея, й обоє знову засміялися.

Діти тим часом вирішили збудувати «сирний замок». Лум складав кубики у стіну, Кая прикрашала її натертими смужками, а Альфа… Альфа просто з’їдав усе, що траплялося на його шляху.

— Альфа-злодій! — кричав Лум, відчайдушно намагаючись урятувати фортецю.

— Це облога! — вигукувала Кая, і обоє кидалися на собаку, сміючись до сліз.

Сир падав, падав, покриваючи площу жовтою ковдрою. Кожен у цій дивній компанії почувався щасливим у цьому абсурдному, але напрочуд затишному світі.
Але вже на наступний день, коли сонце знову зійшло і здавалося, що весь світ остаточно перетвориться на величезну піцу, з неба злетіли нові тіні — пухкі, ароматні, різнокольорові.