78.8 — Фінал багетної драми

Кухня перетворилася на справжній театр маленьких радощів, романтики та гастрономічного чаклунства. Тео стояв перед столом, мов справжній шеф-кухар-агент, готуючи операцію «Бутерброди-сердечка». Він розстелив на дошці свіжу багету, акуратно розрізав її на маленькі сердечка формочкою, дивлячись на кожен шматочок із приголомшливою уважністю. Кожне серце він ніжно намазав вершковим маслом, потім акуратно виклав тонко нарізаний сир, і завершив композицію — маленьким шматочком стиглого червоного помідора, який немов підкреслював любовну крапельку на кожному бутерброді.

Векс стояла поруч, захоплено спостерігаючи за кожним рухом Тео. Її очі світилися, губи протяжно зітхали, і вона тихо прошепотіла:
— Ооо… — ледве стримуючи усмішку. — Ти такий… ніжний…

Тео, усміхаючись, продовжував роботу, ніби у нього була власна симфонія у руках. Він акуратно підправляв сир, стежив, щоб він не виступав за краї, поправляв маленькі листочки базиліку, які додавали кольору і аромату. Його пальці рухалися швидко, але з максимальною обережністю, ніби кожен дотик міг змінити долю бутерброда.

— Ще трохи… — тихо бурмотів він, піднімаючи одне сердечко й показуючи його Векс. — Ось для тебе…

Векс, затримавши погляд на Тео, піднесла руки до серця, протяжно зітхнула й ледве стримувала захоплення:

— Вони такі… красиві… і пахнуть тобою… — прошепотіла вона, торкаючись кінчика пальців Тео.

Між ними повисла магічна тиша, порушувана лише тихим сміхом дітей і легким гудінням холодильника. Лум і Кая тим часом стояли біля столу, тримаючи в руках кольорові олівці, намагалися «написати вирок» на великому аркуші: великі каракулі, кружечки, палички та випадкові лінії утворили щось на кшталт «Злодій кохання пробачений». У їхніх руках слова виглядали як витвір абстрактного мистецтва, але ніщо не могло зіпсувати захоплення від процесу.

— Це точно вирок! — вигукнула Кая, розмахуючи ручкою й сміючись, коли Лум намагався повторити її рухи.

— Ми справді його пробачили! — додав Лум, ховаючи свій червоний слід від олівця під рукою.

Тео обережно поклав готові «бутерброди-сердечка» на тарілку, кожне сяяло сиром і маленьким шматочком червоного помідора, а листочки базиліку ніби надавали їм святкового вигляду. Векс нахилилася, вдивляючись у кожен детальний елемент і час від часу захоплено протяжно зітхала.

— Ти справді зробив це… для мене? — тихо промовила вона, ледве стримуючи усмішку, яка освітлювала її обличчя.

— Так, — відповів Тео, трохи соромливо, але з ніжною посмішкою. — Для тебе. Бо ти — моє серце.

Всі разом сіли за стіл. Альфа, не витримавши запаху, тихо підійшов і понюхав тарілку, а потім задоволено затявкав, ніби схвалюючи операцію Тео. Лум і Кая сміялися, час від часу пробуючи кусочки, які виявилися напрочуд смачними, а дорослі насолоджувалися смаком, ароматом і самою атмосферою.

— Ми перемогли міжнародну змову пекарів! — урочисто виголосив Ерік, піднімаючи один із бутербродів у повітря, мов трофей.

Тесса тихо сміялася, обійнявши його за плечі, і тихо сказала:

— Ти гірший за дітей у фантазіях, але ж мило…

Лея ніжно обійняла Вирія ззаду, притискаючись до нього, і прошепотіла:

— Це була найдивніша й найкраща справа в моєму житті…

Тео і Векс, тримаючи один одного за руки, обмінялися ніжними поцілунками прямо за столом. Їхні погляди, дотики і усмішки створювали повітря тепла і романтики, що перепліталося зі сміхом дітей і легким гавкотом Альфи, перетворюючи цей ранок на справжню симфонію хаотичного, але щасливого життя.

Кожен шматочок сердечка був не просто їжею — він був символом радості, ніжності та справжньої любові, що об’єднала всіх у цьому маленькому, але чарівному світі. Кожен сміх, кожне захоплене зітхання Векс, кожен поцілунок Тео робили момент незабутнім і казково живим, повним пригод, тепла та нескінченної турботи один про одного.